Вендіта калисіна – Буріто

Вендіта калисіна – Буріто

Загальні назви: Вендіта, буріто, бурро, вендіта калисіна, Wendita calycina, tea burrito, té burrito, лимон, burro de burrito, буріто чайний, буріто-лімон, міжнародні та латинські синоніми

Латинська назва: Wendita calycina

Походження: Південна Америка

Короткий вступ

Навіть у місцевій літературі немає чітких відомостей про точне вирощування Вендіти калисіни, посилаються на спільні властивості з алойзією, які проявляються під час культивації. Вендіта розмножується кількома способами, найпоширеніший з них — висаджування однорічних гілочок довжиною 10–15 см з мінімум 3 міжвузлями й без листя. Їх висаджують на відстані близько 10 см і найкраще на початку весни, щоб зимовий період не перервав утворення коріння. Промислово фермери можуть вирощувати 10 000–15 000 дерев на 1 гектарі. За належного догляду рослина може плодоносити багато років.
Вендіта віддає перевагу повному сонцю — постійна тінь стимулює появу великих листків, але з меншою концентрацією корисних речовин. Сильний вітер також недоречний. Рослина добре переносить швидкі зміни ґрунту і не боїться коливань вологості.

Детальний опис

Південноамериканська трава з унікальними антиоксидантними властивостями.

Ботанічна інформація

Вендіта калисіна (Wendita calycina) за ботанічними ознаками дуже схожа з алойзією, тому їх іноді плутають, проте така помилка не є загрозливою. Вендіта — це кущ або невелике дерево, що виростає від 50 см до кількох метрів. Стовбур — чотиригранний, гладкий або трохи опушений. Листя ароматне, гладке, вічнозелене або може скидатися в сезон посухи. Листки розташовані навпроти одне одного (інколи чергуються), краї — зубчасто-пилчасті. Квіти — невеликі, білі, розташовані на коротких черешках.

Поширення та походження

Вендіта калисіна походить зі східної частини Патагонії та сьогоднішньої Парагваю. Переважно споживається у Південній Америці, поступово набуваючи популярності у Західному світі — Північній Америці, Європі та Австралії.

Використання / дозування

Вендіта має приємний аромат і смак. Її використовують як самостійний чай чи у суміші, для відварів, а також як дієтичну добавку для освіження у спекотні дні в Аргентині та Парагваї. Зазвичай напій з вендіти споживають перед обідом разом з мате або терере, щоб полегшити спеку й активізувати апетит. Також чай із вендіти п’ють після ситних страв для полегшення травлення, а місцеве населення регулярно вживає його при запорах, печії, болях шлунка й печінки. Із листя виділяють вербаскозиди, котрі використовують у промисловості — для виробництва дієтичних добавок, косметики й фітопрепаратів.

Фенольні речовини листя Вендіти калисіни проявляють виражену антиоксидантну активність. Їх ізолювали за допомогою HPLC та порівняли з антиоксидантами зеленого, чорного чаю, мате та ройбушу. Завдяки поліфенолам, присутнім у вендіті, мате, еспіньєйра-санта та ройбуші, ці рослини мають значний оздоровчий потенціал.

Водний екстракт листя вендіти досліджували in vitro на макрофагальних клітинах, стимульованих ліпополісахаридом, та in vivo на тваринній моделі гострого запалення. В обох дослідженнях підтверджено протизапальну дію речовин із листя вендіти калисіни: зниження експресії NO-синтетази, зменшення активності макрофагів, зниження рівня про-запальних факторів.

Інші in vivo публікації відзначають імовірний антидепресивний, анксіолітичний (протитривожний) та антиспазматичний (протиконвульсивний) ефекти вендіти. Багато досліджень довели репелентну й інсектицидну дію листя — у підвищених концентраціях вони відлякують шкідливих комах на різних стадіях розвитку.

Народна медицина

У традиційній медицині Парагваю «буріто» рекомендують як протизапальний та антиревматичний засіб. Вважається, що рослина гармонізує функції кишечника, печінки, жовчного міхура і шлунка, позитивно впливає на сечовий міхур, покращує травлення та підвищує захист організму від стресу і захворювань. Їй приписують здатність захищати організм від передчасного старіння і дегенерації суглобів. Фітотерапевти та травники радять вендіту при кишкових розладах, блюванні, втраті апетиту.

Активні речовини

Фітохімічний аналіз виявив кілька груп сполук, зокрема 2 флаваноноли, дигідрокверцетагенін, пентагідроксифлаванонол, а також флавоноїди, метоксіфлавони, метоксіфлавоноли, фенілетаноїдні та фенілпропаноїдні глікозиди (вербаскозиди), похідні бензойної кислоти.

Традиційне дозування

Одну столову ложку сухої сировини залити 750 мл гарячої води, настояти під кришкою 10–15 хвилин. Вживати як чай протягом дня. Після трьох тижнів регулярного прийому зробити перерву на один тиждень. Сухе листя також можна додавати до інших трав’яних чаїв як ароматичну приправу.