Смілакс лікарський – Смілакс офіцинальний

Детальний опис

Ідеальний засіб при венеричних хворобах, розладах травлення та для весняної детоксикації!

Ботанічна інформація

Смілакс лікарський (Smilax officinalis) — багаторічна, витка, дерев’яниста трава або чагарник, що може досягати довжини до 30 метрів. Рослина нагадує виноградну лозу, чіпляється за опори вусиками. Стебло кущисте, переплетене, чотиригранне, з гострими краями, зелене, густо вкрите листям і часто озброєне колючками. Листки — яйцеподібно-продовжені, загострені, серцеподібної форми, шкірясті, гладенькі, завдовжки до 15 см і завширшки 5–10 см, за формою подібні до плоду перцю. Квіти зеленкуваті, а плоди — яскраво-червоні ягоди. Рослина дводомна.

Поширення та походження

Смілакс уперше був виявлений і описаний у 1805 році ботаніком Александром фон Гумбольдтом у Новій Гранаді біля річки Магдалена. Сарсапариля походить із Центральної Америки, поступово поширилася до Південної Америки та на Карибські острови, особливо Ямайку. До Європи смілакс потрапив у XVI столітті завдяки мореплавцям. Сьогодні найчастіше зростає у вологих тропічних і субтропічних районах Південної Америки та Азії, найліпше — поблизу водойм та річок.

Використання / дозування

Корисні властивості смілаксу вперше згадувалися ще у 1569 році перським ученим Імад ад-Дін Махмуд ібн Ширазі. Сарсапариля особливо популярна для весняної детоксикації у поєднанні з лапачо (1:1) та невеликою кількістю кориці чи куркуми. Смілакс використовують у супах, других стравах і традиційному кубинському напої Пру. Молоді пагони або кореневища смілаксу за смаком нагадують спаржу; їх їдять свіжими й вареними, зокрема в азійській кухні.

Сарсапариля є складовою багатьох сучасних фармацевтичних препаратів і широко додається до їжі та напоїв. Цікаво, що це був популярний напій американських ковбоїв. Сьогодні смілакс часто вживається спортсменами як природний «анаболік» для підвищення фізичної витривалості і формування м’язової маси, хоча науково значний вміст стероїдів не підтверджено. Проте відомо, що біологічні сполуки смілаксу можуть стимулювати вироблення тестостерону та прогестерону, сприяючи фізіологічному анаболізму. Деякі дослідження описують наявність чоловічих гормонів.

Найвагомішим є позитивний вплив смілаксу на шлунково-кишкову систему. Державна фармакопея прирівнює сарсапарилю до рослин для підтримки здоров’я травної системи. При регулярному вживанні кореня смілаксу відзначаються покращення травлення. Також зафіксовані антиоксидантні властивості: кореневища смілаксу містять фенольні сполуки, що знижують ризик розвитку цукрового діабету 2 типу, гіперглікемії та гіпертонії.

Окремі дослідження вказують на потенційну цитотоксичну дію одного з сапонінів проти ракових клітин, що може бути перспективним у терапії онкозахворювань. Інші джерела описують імуномодулюючу дію: смілакс сприяє підвищенню кількості лейкоцитів, Т-лімфоцитів та макрофагів, застосовується при алергічних реакціях, екземі, псоріазі, астмі.

В окремих працях описується профілактична дія смілаксу при ревматоїдним артриті, атеросклерозі, артрозах, подагрі й ревматизмі. Антифлогістичний ефект сприяє зменшенню болю та допомагає при підвищеній температурі. Амазонські індіанці використовують смілакс проти передавання статевих інфекцій, для зміцнення імунітету, нормалізації кров’яного тиску, знеболення та зменшення проявів ревматизму. Рослина також відома як тонізуючий і афродизіакальний засіб у народній культурі.

Смілакс використовують як діуретик для очищення організму від надлишку речовин, зокрема мінералів. Вважається, що смілакс знижує ризик утворення ниркових і сечових каменів, очищає кров, допомагає виводити важкі метали, полегшує перебіг циститів й має антигрибкову дію.

У народній медицині смілакс застосовується як ефективний засіб проти сифілісу, гонореї та різних папіломавірусних уражень шкіри. Також відомі знеболювальні та жарознижувальні властивості. У різних країнах смілакс вживають для лікування нирок, псоріазу, підвищеної пітливості та інфекцій переданих статевим шляхом. При тяжких проявах псоріазу готують відвари як для купання, так і для пиття при затримці рідини. Народні цілителі Мексики й Гондурасу дають сарсапарилю для лікування гонореї, високої температури, підвищення апетиту, поліпшення травлення та при інших травних розладах. В енергетичній медицині вважається, що смілакс гармонізує меридіани нирок та сечового міхура.

Гомеопатія

Існує препарат на основі розведеного кореня сарсапарилі (розведення CH15-CH20), що застосовується при нирковій коліці з болем у сечовому міхурі та осадом у сечі, при хронічному циститі та сечокам’яній хворобі. Серед дерматологічних показань — тріщини, хронічні дерматози, пурпура з проявами псоріазу, також — ревматичні й мігренозні стани.

Протипоказання

Через недостатність даних смілакс не рекомендований вагітним, жінкам, що годують груддю, та дітям до 3 років. Можлива взаємодія з дигоксином (може підвищувати його засвоєння та концентрацію в крові) та з літієм (уповільнює його виведення з організму).

Активні речовини

Смілакс містить вітаміни А, B-комплексу, С, D, стероїдні сапоніни, ринхофілін, глікозиди, бета-ситостерол, гірсутін, мітафілін. З мінеральних речовин: йод, кремній, сірка, натрій, марганець, залізо, кальцій, мідь, калій. У 1996 році описано три стероїдних сапоніни у кореневищі смілаксу: лаксогенін, тігогенін, сарсасапогенін, неотігогенін, також відкрито новий глікозидний дериват. Кислотний гідроліз дозволяє отримати агліконовий стероїдний сапогенін.

Дозування

Рекомендується традиційне дозування: 1 столова ложка сухого кореня заливається 750 мл води, кип’ятиться 3–5 хвилин. Відвар ділять на 3 порції і п’ють протягом дня. На початку прийому бажано зменшити дозу, поступово збільшуючи. Після 3 тижнів регулярного вживання рекомендується зробити тижневу перерву. Для лікування тяжких форм псоріазу можна застосовувати до 0,5–0,75 літра чаю до 5 тижнів поспіль. Для лікування сифілісу й гонореї: 2 столові ложки сухої сировини (або близько 10 г) на 1 літр води, кип’ятити 5 хвилин, вживати з чебрецем.