Щітник лісовий – Діпсакус повстяний

Загальні назви: Щітник лісовий, щітник дикий, венерин келих, венерина чаша, діпсакас повстяний (Dipsacus fullonum), Dipsacus sylvestris, Dipsacus horridus, діпсакас, діпсакас лісовий, венерин купіль, щітка повстяна, тізел, теазл, teasel, wild teasel, Card Thistle, Barber's Brush, Cabaret des Oiseaux, Cardaire, Cardencha, Kardvadd, Brushes and Combs, Baignoire de Vénus, Cardo de Cardar, wilde Karde, міжнародні та латинські синоніми

Латинська назва: Dipsacus fullonum (sylvestris, horridus)

Походження: Азія, Європа, Південна Америка, Північна Америка

Короткий вступ

Дикоросла і культивована форми щітника лісового відрізняються за зростом і зовнішнім виглядом. Щітник лісовий зазвичай росте на помірно вологих, багатих на азот, родючих, глинисто-суглинистих, а також вапнякових і кам’янистих ґрунтах, хоча найбільше віддає перевагу саме глинистим. Насіння можна висівати просто на грядку або безпосередньо у відкритий ґрунт на початку весни, період висадки – з лютого по травень. Восени збирають корені однорічних рослин.

Детальний опис

Природний засіб не лише проти бореліозу!

Ботанічна інформація

Щітник лісовий або щітник дикий — це потужна дворічна трав’яниста рослина, що сягає у висоту до 2 метрів. Стебло пряме, у верхній частині добре розгалужене й вкрито колючками. Листки чергові, довжиною 20–40 см і шириною 2–6 см, ланцетні, еліптичні або яйцеподібні, із зубчастими краями, сидячі, по краях можуть бути голі. У перший рік формуються тільки листки, які з часом відмирають. Квітки зібрані у щільне колюче суцвіття-головку довжиною 4–10 см і шириною 3–5 см, підняте та колюче, віночок довжиною 10–15 мм, світло-фіолетовий або білий. Період цвітіння – з липня по вересень. Плід – сім’янка.

Поширення та походження

Сьогодні щітник лісовий вільно росте в західній, центральній і південній Європі, на Кавказі, у Малій Азії та далі на схід аж до Ірану. Вторинно занесений у Північну (майже всі штати США) та Південну Америку (Уругвай, Аргентина, Еквадор). Його природним ареалом вважають Північну Африку, Південну Європу та Південно-Західну Азію. На території України найчастіше зустрічається у тепліших районах від низин до пагорбів; у місцевостях понад 500 м над рівнем моря рідкісний або повністю зник. Щітник лісовий звично росте на пасовищах, узліссях, межах, насипах, уздовж доріг, біля чагарників, на пустирях, руїнах, звалищах.

Використання / дозування

У минулому щітник лісовий широко застосовували у текстильному виробництві як природний гребінь для очищення, вирівнювання та підняття ворсу тканини, особливо шерсті. Іноді рослина використовується як декоративна, а її сухі суцвіття – у флористиці. Відцвілі головки щітника цінуються для оздоблення квіткових вінків. Через повір’я, що вмивання рослиною надає красу, щітник називали також «чашею Венери». Традиційно рослину застосовували зовнішньо при дрібних ранах, свищах і ракових утворах.

Корінь у фармакогнозії класифікують як діафоретик, діуретик і стомахік. Для оздоровчих цілей збирають траву й корінь, причому траву – влітку, а корінь – восени. Дослідження виявили, що відповідні речовини щітника проявляють слабку активність при артритичних запаленнях, псоріатичних ураженнях та дрібних пошкодженнях шкіри. Однак результати новітніх досліджень вказують на значний потенціал рослини.

Активні компоненти щітника лісового демонструють допоміжну дію при бореліозі і вірусних інфекціях (зокрема герпесі). Аналіз показав наявність 23 активних похідних із бактеріостатичними властивостями. Два ліпофільні (етаноловий і етил-ацетатний) екстракти щітника проявили значний in vitro інгібувальний ефект на зростання спірохет. Це особливо важливо, враховуючи складності класичної антибіотикотерапії інфекцій Borrelia Sp. Тому трав’яне лікування щітником лісовим вважається м’якшим і не менш ефективним.

Є огляд сучасних досліджень про in vitro ефективність активних сполук щітника та інших рослин проти активних і латентних форм Borrelia burgdorferi. Багато компонентів щітника розглядаються як перспективна основа для природних засобів проти хвороби Лайма та інших бактеріальних (грампозитивних і грамнегативних) інфекцій.

Народна медицина
Щітник застосовують зовнішньо й внутрішньо. Зовнішньо використовують компреси або ванни з кореня при потрісканій шкірі, губах, екземах, запаленнях, акне, ревматоїдному артриті, пухлинних утвореннях. Народна медицина радить щітник при бородавках, як діафоретик і для виготовлення гомеопатичних засобів. Всередину відвар або настій приймають при затримці сечі, запаленнях шлунково-кишкового тракту, виразках, подагрі, а раніше – при туберкульозі. Його використовували для загального очищення організму – зокрема через стимуляцію потових залоз, сечі та жовчі.

Активні речовини
Корінь щітника лісового містить алкалоїди, ефірні олії, смоли, флавоноїди (байкалеїн, монолаурин, лютеолін), дубильні речовини, гіркоти, іридоїди, сапоніни, похідні кавової кислоти, апігенін, мальвідин, вініферин, гідрокситирозол, декеїнову кислоту, мінерали, жирні кислоти, а також цікавий глікозид скабіозид.

Дозування
Для підтримки імунітету рекомендується приймати 2–5 г кореня, залитого 250 мл окропу (настоюють 10 хвилин). Виходить гіркуватий чай, який можна пити до 3 разів на день. Для приготування настоянки шматочки кореня заливають 60% спиртом, настоюють у теплому темному місці близько місяця. Згідно з народною практикою, приймати по 5–15 крапель настоянки 2–3 рази на добу.
Відвар готують на повільному вогні з 1 столової ложки кореня на 750 мл води, варять 3–5 хвилин і ділять на 3 порції для прийому вдень.