Шавлія лікарська – Salvia officinalis

Детальний опис

Шавлія лікарська – одна з найулюбленіших та найбільш шанованих трав, яка зберегла свою популярність донині завдяки унікальній користі для здоров'я.

Ботанічна інформація

Шавлія лікарська (Salvia officinalis) – багаторічна вічнозелена трава або невеликий напівчагарник з м’яко дерев’янистим, часто прямим і зазвичай нерозгалуженим стеблом, вкритим сірим опушенням. Листя м’яке, овальне або серцеподібне, середньої довжини 2–2,5 см, ширини – 2–2,5 см, зверху темніше й щільніше з глибокими жилками, знизу покрите короткими ворсинками, що надає білого відтінку. Висота в європейських умовах зазвичай до 60–65 см, іноді до 70 см. Квітки зібрані у багатоквіткові супліддя, переважно ніжно-лавандові, інколи бувають білі, рожеві або фіолетові. Існують різні сорти з різними відтінками листя та формою квітів.

Поширення та походження

Родом шавлія зі Середземномор’я, звідки вона широко поширилася у світі. Складно визначити її історичну батьківщину, адже ще в давнину шавлія була поширена на теренах Італії, Греції, Балкан, Малої Азії. Впродовж віків її культивували як цілющу рослину, цінували монахи та лікарі. Древній латинський корінь слова Salvia – «salvare» – означає «рятувати, зцілювати». У середньовіччі шавлію вважали рослиною-оберегом, яку Карл Великий рекомендував для вирощування у монастирських садах. Стійка до холодного клімату, росте навіть у Центральній та Східній Європі. Богата історія використання охоплює як терапевтичне, так і кулінарне застосування: у Європі шавлія – популярна приправа, особливо в італійській та балканській кухні, а також уживається як декоративна рослина в садах.

Використання / дозування

Стародавні лікарі, такі як Гален, рекомендували шавлію як сечогінний, кровоспинний, секретогонний, тонізуючий засіб. Має виразний пряний смак і аромат, тому активно використовується в кулінарії. В англомовних країнах кухарі поєднують шавлію з цибулею для фарширування індички чи курки на різдвяні чи святкові вечері. В британській традиції шавлія входить до народної суміші «Scarborough Fair» разом із петрушкою, розмарином та чебрецем для гастрономічних та лікувальних цілей. У французькій кухні вона популярна як приправа до свинини, риби й баранини. Використовують і для додавання в салати, десерти, але в невеликих кількостях.

В аюрведичній практиці шавлію (Karpooravalli) застосовують для зменшення респіраторних захворювань та загального подразнення у носоглотці при інфекціях верхніх дихальних шляхів. Використовують свіжі листки для жування або як настій для інгаляцій. Наукові джерела підтверджують позитивний вплив шавлії на запальні процеси дихальних шляхів інфекційного та імунного походження.

У народній медицині Австрії шавлія застосовується у вигляді чаю або для жування при застудних захворюваннях, хворобах ротової порожнини, проблемах травної системи та шкірних порушеннях. Екстракт шавлії досліджують на здатність уповільнювати розвиток хвороби Альцгеймера. Концентрований екстракт шавлії знижує гіперліпідемію в плазмі крові, тобто зменшує абсорбцію вільних жирних кислот у кишечнику та сприяє розщепленню жирів.

Британські дослідження показали, що екстракти шавлії можуть у концентрованій формі підвищувати когнітивні функції у здорових людей, з ефектом, подібним до дії кофеїну.

Шавлія традиційно використовується для зменшення надмірного нічного потовиділення під час клімаксу або у підлітків, готують чай чи відвар для зовнішнього використання. Медичні дослідження підтверджують, що компоненти шавлії допомагають полегшувати постменопаузальний дискомфорт у жінок, а також рекомендуються у випадках гінекологічних проблем. Має антисептичний, протизапальний, сечогінний, в’яжучий, протиглистний ефект, заспокоює потовиділення та сприяє лактації. Антиоксидантна дія шавлії робить її корисною при запальних захворюваннях різного походження. В гінекології використовується при клімактеричних порушеннях та на початку менструації. Має сечогінний ефект і обмежує деякі бактеріальні інфекції сечостатевої системи, зокрема при лікуванні циститу. Також традиційно рекомендується при болях у горлі, запаленні гортані, ангінах, гастроентеритах. Зовнішньо шавлію використовують для заживлення ран, як полоскання при запаленнях ротової порожнини, лікуванні афти, ангіни, кровоточивості ясен.

Активні леткі компоненти шавлії нерозчинні у воді й краще екстрагуються спиртом, тому наполегливо рекомендують саме спиртові настоянки, які часто додають до чайних сумішей. Популярна комбінація для чаю – з хвощем та ромашкою. Сухі листя шавлії, заварені водою, можна вживати тривалий час, оскільки леткі компоненти швидко випаровуються. Тривале застосування не рекомендовано через наявність токсичного туйону. У підвищених концентраціях туйон може спричиняти сп’яніння, відомий також як компонент абсенту.

У традиції Росії шавлія використовується для зниження лактації наприкінці грудного вигодовування. У Словенії рекомендують жувати 3–4 свіжі листки для зниження рівня цукру в крові, а також – у суміші з майораном – для компресів при оперізуючому лишаї. Відвари шавлії, як лосьйон, застосовують для лікування проблемної шкіри й акне. Зовнішньо шавлія допомагає зменшити лупу та уповільнює випадіння волосся у чоловіків, завдяки фітогормонам у складі. Листя шавлії – частий компонент ополіскувачів рота й паст проти запалення та неприємного запаху. Подібного ефекту можна досягти жуванням свіжого листя чи полосканням екстрактом шавлії.

Активні речовини

Шавлія містить значну кількість ефірних олій (1,0–2,5%) з високою часткою цинеолу, туйону, камфори, борнеолу і сальвіолу. Серед інших компонентів – катехінові та псевдотаніни, тритерпеноїди, гіркоти, лактон, сапоніни, смоли, вітаміни групи B, фітоестрогени (речовини, подібні до естрогенів), вільні жирні кислоти.

Дозування

Основний рецепт – 1 чайна ложка сухого або свіжого листя шавлії на 250 мл гарячої води (чашка). Настоювати близько 5 хвилин, процідити й пити невеликими ковтками. Для зовнішнього застосування використовують такий же розчин у більшій кількості.

Як полоскання при запаленнях порожнини рота рекомендують 2–4 кавові ложечки листя шавлії на 250 мл гарячої води. Можна змішувати з двома ложками ісопу, ромашки чи хвоща. Остудити, процідити й використовувати для полоскань.