Рута пахуча – Рута лікарська

Загальні назви: Рута, рута лікарська, рута пахуча, рутка, трава благодаті, garden rue, common rue, herb of grace, German rue, Ruta graveolens, rue, Herbe à la Rue, Herbe à la Belle-Fille-de-Grâce, Herbygrass, Raute, Ruda, Rue fétide, Rue des jardins, Ruta grav, Sudapa, міжнародні та латинські синоніми

Латинська назва: Ruta graveolens

Походження: Азія, Європа

Короткий вступ

Лікарською сировиною є квітуча надземна частина, яку збирають у сонячні дні зранку, двічі на рік — у червні та восени. Стебло зрізають на рівні здерев'янілої частини. Надземна частина рослини висихає поступово, повільно — рекомендується сушіння на протязі. Зберігати сировину потрібно у сухому й темному місці.

В умовах України руту пахучу можна вирощувати з насіння. Найкраще росте на сонячному місці, віддає перевагу легким, добре дренованим ґрунтам із достатньою кількістю кальцію. Стійка до морозів.

Детальний опис

Традиційна цілюща рослина, яку використовують при судинних захворюваннях.

Ботанічна інформація

Рута пахуча, або Рута лікарська (Ruta graveolens) — це вічнозелений, частково здерев’янілий і пахучий напівкущ, який досягає висоти до 80 см. Листя м’ясисте, точкове, сизо-зелене, видовжене, довжиною до 15 см. Квіти рути жовті, до 12 мм у діаметрі, цвітіння триває із березня по вересень. Плід — мала коричнева коробочка.

Поширення та походження

Батьківщина рути — Південна Європа, особливо Балканський півострів. В Україні її вирощують у садах, на кам'янистих гірках, полях чи луках.

Використання / дозування

Ще в античності ботанік Педаній Діоскорид описав використання рути в поєднанні з олеандром як протиотруту при укусах змій. Римський історик Пліній вказував на здатність рути викликати стимуляцію викидня. У середньовічному медичному трактаті Tacuinum Sanitatis згадується здатність рути покращувати зір та полегшувати здуття живота. Рута цінується в садівництві за стійкість до спеки та різних ґрунтових умов.

Хоча руту можна використовувати в кулінарії, через гіркуватий смак нині її майже не додають до страв. Історично вона частіше застосовувалася у кухні, нині мало поширена й не продається у звичайних магазинах овочів. У кулінарії найбільш помітне використання рути в Ефіопії, де її додають до приправи бербере та коротко занурюють у каву перед вживанням.

У Хорватії та північній Італії руту додають до напоїв граппа, ракi й деяких видів пива. В Індії руту використовують навколо садиб для відлякування змій і навіть кішок.

Традиційна народна медицина

У народній медицині руту пахучу застосовують при судинних захворюваннях (зміцнює стінки судин, розширює їх), має антисклеротичну дію (зокрема при атеросклерозі), запобігає кровотечам, рекомендована при запаленнях вен, для профілактики мозкових судинних хвороб і при підвищеному артеріальному тиску.

Деякі народні цілителі регулярно застосовують руту при симптомах захворювань органів травлення, у тому числі при порушеннях роботи жовчного міхура, розладах травлення, хворобливих спазмах травного тракту.

Обмеження та застереження

Рута пахуча є мутагеном і гепатотоксичною рослиною, у великих дозах може бути небезпечною (описані навіть смертельні випадки отруєння). Заборонена до вживання у вагітних!

Активні речовини

У складі рути наявні фураноакридони та два акридонові алкалоїди (арборінін і евоxантин), а також кумарини (умбеліферон, скополетин, псорален, ксантотоксин, ізопімпінелін, рутамарин і рутацултин), ефірні олії, фуранокумарини (у тому числі халепенсин), алкалоїди (скімміанін, кокусагінін, едулінін), рутин, ундека-2-он, нонан-2-он та лімоніди.

Традиційне дозування

Як лікарську сировину використовують висушену квітучу надземну частину або лише листя, які заготовляють з травня по червень. З них готують чай, мацерат чи настоянку. Дозування: 1–3 рази на день на кінчику ножа порошку або 5 г сухої сировини на пів літра води (мацерат розділяють на 3 порції).

Настоянка: по 20–30 крапель 2–3 рази на день. Бажано поєднувати руту з гінкго, каштаном, глодом, полином, очанкою або перстачем.