Розторопша плямиста – Силибум маріанський

Загальні назви: Розторопша плямиста, розторопша маріанська, Силибум маріанський, молочний чортополох, будяк Марії, різнолистий будяк, Маріанський чортополох, розторопша, milk thistle, silymarin, silymarine, cardus marianus, Scotch thistle, Mary thistle, variegated thistle, Artichaut Sauvage, Cardui Mariae Herba, Carduus marianus, Chardon Argenté, Legalon, Marian Thistle, Shui Fei Ji, Silibinin, St. Mary Thistle
Латинська назва: Silybum marianum
Походження: Африка, Азія, Австралія, Європа, Південна Америка, Північна Америка
Короткий вступ
Збір плодів розторопші плямистої часто буває досить складним і навіть ризикованим заняттям, оскільки рослина має гострі колючки. Збір у Європі проводиться раз на рік, з серпня по вересень, приблизно через 2–3 тижні після цвітіння. До дозрівання суцвіття зрізають і залишають у сухому провітрюваному місці для дозрівання. Насіння легко вибивається з сухих суцвіть. Висушене насіння не має запаху, а на смак злегка гіркувате. На території України та Європи розторопшу часто вирощують у садах, також її можна знайти на пустирях, полях, луках і кам'янистих схилах.
Детальний опис
Розторопша плямиста – звичний будяк із незвичайними властивостями.
Ботанічна інформація
Розторопша плямиста, або Силибум маріанський (Silybum marianum), є однорічною або дворічною трав’янистою рослиною з потужним головним коренем, слабо розгалуженим стеблом, що досягає до 2 метрів заввишки. Біля основи рослина може мати ширину до 160 см. Стебло округло-ребристе з білою серцевиною. Листя прикореневе, довжиною до 40 см, зверху сидяче, вище – напівобхоплююче, оберненояйцеподібне або ланцетне, з перисто-лопатевою структурою та дрібно колючими краями. Кошики поодинокі, великі (від 3 до 7 см), обгортка складається з неправильно колючих приквітків. Квітки пурпурово-фіолетові, близько 4 см завдовжки, з білою коронною трубочкою; цвітіння триває з червня по серпень (у північній півкулі) або з грудня по лютий (у південній півкулі). Плід – кілька міліметрів завдовжки, плеската, блискуча сім’янка з опадаючим пухом. Якщо рослина однорічна, навесні виростає розетка колючого листя з білими прожилками, а наприкінці червня на стеблах з’являються пурпурно-червоні суцвіття, з яких до кінця літа формуються плоди, які й збирають.
Поширення та походження
Розторопша плямиста, ймовірно, походить із середземноморського регіону, Малої Азії або Канарських островів. Деякі ботаніки вказують її батьківщиною гористі райони Криту та Греції. Існує також теорія про походження рослини з узбережжя південно-східної Англії. Сьогодні розторопша трапляється далеко за межами потенційної батьківщини – від Північної Америки до Австралії та Нової Зеландії (де є інвазійним бур’яном), а також в Ірані та Центральній Азії. У Центральній Європі вона натуралізувалася. Для фармацевтичної промисловості вирощується у промислових масштабах в Австрії (особливо область Вальдфіртель), Німеччині, Угорщині, Польщі, Китаї, Аргентині та Україні.
Використання / дозування
Розторопшу плямисту іноді вирощують як декоративну рослину в садах завдяки її вражаючому вигляду й красивим суцвіттям; висушені кошики використовують у сухих букетах. Ця рослина – типовий будяк, який часто слугує живим парканом на межах ділянок.
Найпоширеніший спосіб вживання – приготування чаю із розмеленого насіння. Подрібнення забезпечує максимальне вилучення біологічно активних речовин, а настоювання рекомендують робити на холодній воді, щоб уникнути руйнування діючих компонентів. Також насіння додають у йогурти, страви, соки чи інші напої.
Головне застосування розторопші – підтримка здоров’я печінки, профілактика й лікування жирової дистрофії печінки (стеатозу), різноманітних форм гепатитів й інших уражень. Клінічні дослідження підтверджують захисний ефект для печінки, а медичні організації відзначають її здатність сприяти нормальному функціонуванню печінки при регулярному вживанні. Описуються й дані про позитивний вплив екстрактів при отруєнні грибами, після надлишкового споживання алкоголю або токсичного ушкодження печінки препаратами й отрутами.
Відомі дослідження впливу розторопші на онкологічні захворювання (простата, шкіра, груди, шийка матки), а також імуномодулюючу та протизапальну дію, що позитивно впливає на імунний статус. Активні сполуки мають потужну антиоксидантну дію і можуть сприяти захисту тканин організму, зокрема печінки.
Крім того, розторопша допомагає нормалізувати травлення, очищує організм і підтримує дезінтоксикаційну функцію печінки. Показана після курсів антибіотиків, при тривалому лікуванні медикаментами, проходженні хіміо- або променевої терапії, а також у період відновлення після хвороб.
Спостерігається також позитивний вплив деяких сполук розторопші на низький рівень цукру в крові та функцію серцево-судинної системи. У деяких випадках можуть проявлятися легкі проносні властивості рослини. Флаволігнани потенційно мають противірусну й протипухлинну дію.
Гомеопатія:
У гомеопатії Силибум маріанум рекомендують для поліпшення роботи жовчного міхура, профілактики жовчнокам’яної хвороби та при депресивних станах.
Народна медицина:
У народній медицині розторопша плямиста традиційно використовується при захворюваннях печінки й жовчного міхура, а також як потужний антиоксидант та захисний засіб для печінкових клітин.
Активні речовини
Найважливішим і біологічно активним компонентом насіння розторопші є сілімарин (4–6%), який є комплексом поліфенольних сполук: семи флаволігнанов (силідіанін, ізосилібін A й B, силібін A й B, силіхрістин та ізосиліхрістин) і одного флавоноїду (таксіфолін). Також у плодах містяться до 35% ненасичених жирних кислот (лінолева, олеїнова, арахідонова) та меншою мірою насичені (стеаринова, пальмітинова, капронова), ефірні олії, слиз, білки.
Традиційне дозування
Найдієвішим способом є вживання подрібненого насіння натщесерце 3–4 рази на добу по 3–4 г (приблизно через 2 години після їжі або за 30 хвилин до приймання їжі). Для приготування чаю використовують близько 4 г насіння і заливають водою температурою до 80°C, настоюють 15 хвилин та п’ють кілька разів на день. Насіння також можна варити 5–15 хвилин і приймати після охолодження. Подрібнене насіння має бути захищене від контакту з металом і високих температур, що сприяє збереженню властивостей активних речовин.