Помернчаник гіркий – Цитрус аурантіум

Загальні назви: Гіркий помернчаник, гіркий апельсин, гіркий помаранч, цитрус аурантіум, померанч, Citrus aurantium, bitter orange, bitter orange peel, бігарад, бігарадія, ларанжа-амарга, кідзіцу (kijitsu), неролі (олія), неролієва олія, zhi shi, zhi qiao, Fleur d’Orange Amère, Orange Amère, naranja amarga, zhi ke, shangzhou zhiqiao, нагаранга (nagaranga), нарандж, неренжа, мармеладний апельсин (marmalade orange), чонгцао (chongcao), chin ch’lu, Kuang Chu, петітгрен (petitgrain), Hua Chu Hung, міжнародні англійські, латинські та фармакопейні синоніми.

Латинська назва: Citrus aurantium

Походження: Азія, Європа, Південна Америка, Північна Америка

Короткий вступ

Помернчаник гіркий найкраще росте в сухих ґрунтах із середземноморським кліматом. Починає цвісти приблизно через три роки після щеплення, а повної врожайності досягає у віці близько 20 років. Кількість плодів залежить від віку дерева та умов вирощування (100 здорових дорослих дерев здатні дати понад 1 тонну плодів). Збір триває з літа до пізньої осені. Найбільші плантації гіркого помаранча знаходяться у південній Франції (разом із промисловими потужностями), Калабрії, на Сицилії та Мальті. Рослина загалом більш стійка до паразитичних організмів порівняно з іншими цитрусами.

Детальний опис

У китайській культурі кажуть: «Хочеш безсмертя та щастя — обери гіркий помернчаник».

Ботанічна інформація

Гіркий помернчаник — це вічнозелене дерево, яке може досягати висоти до 10 метрів з регулярною кроною. Кора сіро-коричнева. Листки шкірясті, овальні, довжиною 7–10 см, темно-зелені, чергово розміщені. Квіти білі, з 5–8 шкірястими пелюстками, з’являються з травня по червень. Плід овальний, темніший і щільніший у порівнянні із солодким помаранчем, зі шкіркою, що має характерний гіркий і терпкий смак.

Поширення та походження

Рослина має найдавніше походження у Південно-Східній Азії, звідки розповсюдилася через Азію до Європи завдяки торговим шляхам. У Х–XI століттях гіркий помернчаник був завезений у середземноморський регіон, де він набув широкого поширення. На сьогодні, основні промислові посадки знаходяться у тропічному й субтропічному поясах, особливо в південній Європі (Іспанія, Португалія), Карибському басейні, Ізраїлі та Південній Америці (з XV століття).

Використання / дозування

Перші письмові згадки про гіркий помернчаник зустрічаються в арабських джерелах. Сьогодні він широко застосовується у народній медицині, фармацевтиці, косметиці та сучасній фітотерапії («aurantii dulce pericarpum» — шкірка померанча вимагалася Європейською фармакопеєю).

Як пряність та смако-ароматична добавка гіркий помернчаник використовується в алкоголі та безалкогольних напоях, морозиві, десертах, кондитерських виробах, випічці, желе, м’ясних стравах тощо. Особливо популярний у кухнях Ірану, Туреччини, Іраку, а також у Південній Індії (страва тандурі із йогуртовим рисом), в маринадах для м’яса на Карибах. У Бельгії цінується біле пиво (Witbier) з есенцією гіркого померанча.

У США екстракти гіркого померанча досліджуються для профілактики раку шкіри, грудей і товстого кишечника. Завдяки наявності пектину, вітаміну C, флавоноїдів, спостерігається протиракова дія. Локально шкірка застосовується при резистентних грибкових інфекціях, а внутрішньо — при печії. Помернчаник вважається м'яким та безпечним природним засобом для схуднення. Після заборони ефедрину (2004 рік) у харчових добавках у США гіркий помернчаник став популярною альтернативою для контролю ваги.

Активна речовина синефрин, хімічно подібна до адреналіну та ефедрину, сприяє спаленню жиру, схудненню і підвищенню енергії без негативного впливу на серце. Синефрин підвищує енерговитрати, призводить до термогенезу і підтримує метаболізм. N-метилтирамін, ще одна сполука, підсилює аеробний обмін жирних кислот і підвищує фізичну витривалість.

Олія або водний екстракт шкірки гіркого померанча широко застосовуються в Азії при шлунково-кишкових розладах — виразці дванадцятипалої кишки, закрепах, діареї, наявності крові у калі, здутті живота, порушеннях травлення і диспепсії. Гіркоти в шкірці стимулюють вироблення жовчних кислот, шлункової секреції та кишкової перистальтики, а також можуть впливати на апетит. Часто використовується при діабеті, для стимуляції роботи серця та очищення крові. У китайській медицині рослина застосовується для підтримки печінки, розчинення каменів у нирках та жовчному міхурі.

У незначних дослідженнях на тваринах було підтверджено позитивний вплив екстрактів гіркого померанча на дихальну систему та респіраторну функцію. Також з’ясовано антивірусну активність лімоніду, неогесперидину, нарингіну й рутину — потенційно корисну при катарах верхніх дихальних шляхів.

Екстракти шкірки гіркого померанча клінічно продемонстрували ефективність при грибкових інфекціях, лишаюх, мікозах стоп, а також у ароматерапії для інгаляцій при болях, мігренях, стресі та розладах сну.

Щодо серцево-судинної системи: після регулярного прийому гесперидину й вітаміну C відзначено підвищення рівня "хорошого" холестерину (HDL) та зниження "поганого" (LDL), що частково пов’язують із наявністю клітковини, пектину.

Дослідження на тваринах свідчать про анксіолітичні, антидепресивні та седативні властивості шкірки. Синефрин потенціює гіпнотичну дію барбітуратів, знижує рівень тривожності; підтверджено суміжну дію для позитивних ефектів на засинання та розслаблення нервової системи.

Народна медицина

У традиційній китайській медицині гіркий помернчаник призначають як тонік, кармінатив, для лікування диспепсії, здуття живота, діареї та крові у калі. На Гаїті кору застосовують як антисептик та легкий проносний засіб. У традиційній медицині використовують для поліпшення чи послаблення апетиту, схуднення, спалення жиру, при нудоті, нежиті та хронічних проявах втоми. У Туреччині гіркий помернчаник цінується, як седативний засіб, снодійне і при нестачі вітаміну С.

В європейській народній медицині гіркий помернчаник застосовували при нервових розладах, безсонні, шлунково-кишкових проблемах, анафілаксії, захворюваннях серця та онкології. У Бразилії знайдено підтвердження антиконвульсивної дії, зниження тривожності та лікування безсоння рослини Citrus aurantium.

Протипоказання

Немає достатньої інформації щодо безпеки гіркого померанча для вагітних і жінок, що годують груддю, тому його використання в цей період не рекомендується. Речовини у складі цитруса можуть взаємодіяти з багатьма лікарськими засобами (противірусні, антигіпертензивні тощо); консультація з лікарем чи фармацевтом обов’язкова.

Активні речовини

Шкірка та плоди містять алкалоїди (синефрин, симпатол, окседрин, тирамін, октопамін, гордемін, N-метилтирамін), ефірні олії (90% — монотерпени: лімонен, цитраль, цитронелаль), полісахариди (глюкопіранозиди), спирти, гіркі флавоноїдні глікозиди (гесперидин, ізогесперидин, аурантіамарин), глікозильовані флаванони (нарингін, неогесперидин), нобілетин, наркотин, роїфолін, бета-ситостерол, бета-дауцостерол, ергостанол, альдегіди, естери, кумарини, фуранокумарини, тетранотритерпеноїди (лімонін), амінокислоти (аспарагін, тирозин, валін, аланін, ізолейцин), мінерали, пектин, вітаміни (A, B1, C), каротиноїди, органічні кислоти та багато інших сполук.

Дозування

Рекомендована доза для дорослих — 1–2 г сушеної кори, настояної 10–15 хвилин у 200 мл води. Приймати 3 чашки на день. Для певних станів використовують 12–20 мл відвару або відповідну кількість настою (чаю). Інших достовірних схем дозування не наведено.