Печериця садова – Агарік городній

Загальні назви: Печериця, печериця двошпоровa, печериця садова, агарік городній, шампіньйон, печериця їстівна, портобелло, portobello, portobello mushroom, печериця велика, шампіньйон звичайний, champignon, шампіньйон садовий, кнопкова печериця, button mushroom, коричнева печериця, brown cap mushroom, агарик, Agaricus, himematsutake, baby bella, callampa, cogumelo do sol, kawariharatake, міжнародні та латинські синоніми

Латинська назва: Agaricus hortensis

Походження: Африка, Азія, Австралія, Європа, Південна Америка, Північна Америка

Короткий вступ

Перший науковий опис комерційного вирощування печериць було зроблено французьким ботаніком Жозефом Піттоном де Турнефором у 1707 році. Олів'є де Серр зазначав, що пересаджування міцелію гриба сприяє значному підвищенню врожайності. До кінця XIX ст. вирощування та збір печериць залишалися складними, але з 1893 року, коли у Пастерівському інституті вперше застосували стерильні культури на основі компостованого кінського гною, ситуація докорінно змінилася. У 1926 році з'явився новий сорт печериць, який завдяки популярності масово розповсюдився. Сьогодні печериця — один із найрозповсюдженіших та найулюбленіших грибів світу, який вирощують у понад 70 країнах, особливо активно — в Китаї, Японії та навіть у Бразилії.

Детальний опис

Печериця садова – справжній скарб на кухні: їх фарширують, тушкують, печуть із маслом та жовтками й лише трохи солять. Класика смаку і користі!

Ботанічна інформація

Печериця садова (Agaricus hortensis) вирізняється серед інших грибів своєю характерною плодоношою частиною. Плодове тіло біле, зі шляпкою округлої форми, білосірою знизу, з рожевими або насичено-рожевими, а згодом майже чорно-коричневими пластинками та білим покривалом. Молоді плодові тіла мають плівкове кільце, яке по мірі росту рветься і згодом закриває розвиваючі пластинки. Шапка з віком розширюється до 12 см у діаметрі, її поверхня стає лускатою чи тріщинуватою. Ніжка біла або злегка рожевувата, циліндрична, 10 см завдовжки та до 4 см товщиною. М'якоть білого до рожевого кольору, волокниста, з приємним ароматом і смаком. Спори краплеподібної форми, коричневі, мікроскопічного розміру.

Поширення та походження

Їстівні різновиди печериць мають природне походження із луків Європи та Північної Америки. У дикій природі печериця часто трапляється на луках, полях, після дощу влітку, інколи групами на галявинах і навіть у передмісті. Через зменшення кількості гужового транспорту та зниження числа коней на пасовищах старі різновиди печериць стали рідкістю. Сьогодні печериця широко поширена в Європі, Азії, Північній Африці, Австралії, Новій Зеландії, Північній та Південній Америці, включно з Мексикою.

Використання / дозування

Основне використання печериць — кулінарія. Їх вживають тушкованими, фаршированими, запеченими, відвареними, смаженими, маринованими, додають у соуси, салати, супи, гарніри й навіть їдять сирими. У фітотерапії та народній медицині печериці зустрічаються як складова чаю або екстракту, що радять уживати для підтримки здоров'я.

Печериці містять похідні гідразину, з-поміж яких особливо цікавий агаритин, і саме він демонструє in vivo антивірусний ефект (захищає шляхом інгібування протеази ВІЛ). Агаритин досліджують як перспективну сполуку у фармакології для підтримки пацієнтів із ВІЛ-інфекцією; його безпека для людини підтверджена, а під час термічної обробки концентрація цієї речовини значно знижується.

У лабораторних (in vitro) дослідженнях зафіксовано, що речовини з печериці підвищують секрецію інсуліну, а також діють як інсуліноподібний агент, прискорюючи метаболізм глюкози у печінці. Це дозволяє використовувати печерицю для підтримки нормального рівня глюкози у крові та профілактики/допомоги при цукровому діабеті 2 типу. Дослідження за участю пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу підтвердили, що додатковий прийом екстракту печериці (500 мг тричі на добу) сприяє значному зниженню інсулінорезистентності і може допомогти в контролі перебігу хвороби.

Їстівна частина печериць багата біологічно активними модуляторами імунітету (протеоглікани, бета-глюкани). Ці речовини стимулюють захисні сили організму, впливають на макрофаги, природні клітини-кілери, а також мають протизапальну та імуномодулюючу дію, зокрема сприяють зниженню рівня прозапальних цитокінів. Є дані щодо антибактеріальної дії вмісту печериць по відношенню до окремих збудників.

Імуномодулюючі властивості біологічно активних речовин печериці забезпечують антиінфекційний та антитуморозний (протипухлинний) ефект, що може використовуватися для покращення самопочуття під час хіміотерапії та при резистентних формах інфекцій. Прийом екстракту печериці, за даними преклінічних досліджень, мінімально подовжує життя й пом’якшує побічні ефекти основного лікування. Доведено також виражену протизапальну дію.

Одна з клінічних робіт вказує на користь тривалого (12 місяців) прийому екстракту (1500 мг/добу) при печінкових захворюваннях, зокрема гепатиті B: спостерігалась чітка тенденція до нормалізації функції печінки та поліпшення стану. Інші експерименти in vivo демонструють гепатопротекторний ефект у профілактиці та ускладненнях хвороб печінки за рівнем плазмових маркерів.

Народна медицина

У китайській народній медицині печерицю використовують для зниження рівня холестерину, при атеросклерозі та інших захворюваннях серцево-судинної системи, а також для профілактики розладів кровообігу. Її приймають для запобігання ураження печінки, різноманітних розладів травлення і уповільнення прогресу серцево-судинних захворювань. У європейській традиційній медицині до печериці вдавалися при шлункових проблемах (зокрема, для профілактики виразкової хвороби), при остеопорозі, цукровому діабеті, а також під час онкологічних процесів. У Японії, Південній Кореї, Китаї та Тайвані існують зареєстровані добавки на основі печериці для підвищення апетиту та підтримки захисних сил під час фізичного чи емоційного виснаження. У Шотландії міцелій печериці протягом століть використовували зовнішньо при виразках, опіках та пролежнях.

Активні речовини

100 г печериць містять 93 кДж енергії, є чудовим природним джерелом вітамінів групи B (рибофлавін, пантотенова кислота, ніацин, тіамін, піридоксин) та вітамінів D1 і D2. Свіжі печериці багаті на мінерали — фосфор, калій, трохи менше натрію. Вміст цукрів, жирів, білків (2–10%), вітаміну C, заліза, магнію та цинку відносно низький. Всього міститься 1–5,5% вуглеводів та 3–3,2% клітковини. Основні полісахариди: ланцюги глюкопіранозу, альфа- та бета-глюкани. Приблизно на 90% складається з води. Серед біологічно активних речовин — похідні гідразину (агаритин, гірометрин тощо).

Дозування

На сьогодні не існує офіційних рекомендацій щодо оптимального дозування печериць чи їх екстрактів при специфічних діагнозах чи кулінарному використанні, винятком є цукровий діабет 2 типу — тут клінічно апробованими є 500 мг екстракту печериць тричі на день протягом тривалого часу. В інших випадках рекомендовано помірність у вживанні.