Парагвайський горіх – Бертолетія визначна

Загальні назви: Бертолетія визначна, парагвайський горіх, бразильський горіх, американський каштан, ювія, туха, нья, juvia, brazil nut, Brazil nut, Bertholletia excelsa, оріх амазонський, monkey pot, каштан бразильський, international, латинські синоніми

Латинська назва: Bertholletia excelsa

Походження: Азія, Південна Америка

Короткий вступ

Бертолетія визначна вирощується для збору парагвайських горіхів переважно з дикорослих дерев у пралісах, оскільки порушені ліси втрачають великих бджіл (роди Bombus, Centris, Epicharis, Eulaema та Xylocopa), які єдині можуть запилювати це дерево у відповідний час року. У Бразилії, Малайзії та на Шрі-Ланці були закладені штучні плантації для вирощування парагвайських горіхів, але врожайність залишалася низькою, і економічна вигода виявилась сумнівною. Дозрілі плоди самостійно опадають, а насіння вручну збирається збирачами. Ті насінини, які залишаються незібраними чи не спожитими тваринами (наприклад, гризунами), проростають і забезпечують відновлення або розширення популяцій дерев.

Плоду бертолетії потрібно близько 14 місяців, щоб стати зрілим після запилення квіток. Сам плід – велика коробочка діаметром 10–15 см, схожа на ендокарп кокосу за формою та масою (приблизно 2 кг). Шкаралупа товста, дерев’яниста, 8–14 мм завширшки. Зазвичай містить до 24 трикутних насінин 4–5 см завдовжки. Коробочка має у підставі невеликий отвір, через який великі гризуни – такі як агути – можуть відкривати шкаралупу.

Частину насінин гризуни зберігають у затінених місцях, де вони можуть прорости (це займає 2–3 тижні за наявності відповідної вологи, або навіть до 2 років за її браком), а після проростання може пройти багато років, перш ніж молода рослина проб’ється до сонця й почне швидко рости. Стабільний урожай дають дерева віком 14–20 років. Щороку збирається близько 20 тисяч тонн парагвайських горіхів, з яких Болівія дає 50%, Бразилія – 40%, а решта припадає на Перу. Дерева використовуються не лише заради горіхів, а й для отримання деревини та через лікувальні властивості. Проте з погляду економіки дерево вважається невигідним через тривалий період росту без комерційного врожаю (дерево починає плодоносити через 10–30 років).

Бертолетія визначна є чудовим прикладом складної екосистеми Амазонії, де рослини й тварини тісно й невідворотно пов’язані. Запилення відбувається за участі спеціалізованих видів комах, а лише один вид тварин – агути, великий гризун масою до 5 кг із дуже гострими різцями, може розгризти товсту шкаралупу, дістати насіння й дати старт новому поколінню дерев. Це унікальний приклад співіснування бджіл, дерев і гризунів для взаємного виживання.

Детальний опис

Горіхи з давнім традиційним використанням в Амазонії.

Ботанічна інформація

Бертолетія визначна – величне, вічнозелене дерево висотою 25–55 м із масивною кулястою кроною, яке є одним із найбільших мешканців Амазонського дощового лісу. Стовбур прямий, діаметром 1–2 метри, без гілок майже до половини висоти дерева. Кора дерева сіра та гладка. Тривалість життя досить висока: середній вік сягає 500 років, а подекуди – до 1000 років.

Листки прості, чергові, шкірясті, цільні, довжиною 15–40 см, шириною 5–20 см, овальної форми. Квітки дрібні, зеленувато-білі чи жовтаві, із різким запахом, зібрані у кінцеві грона. Плід – велика, куляста коробочка діаметром 10–20 см із твердим ендокарпом і кришечкою на основі. Усередині коробочки на центральній стрижні знаходиться 12–22 видовжені тригранні насінини завдовжки 4–5 см із міцною сірою зморшкуватою шкаралупою та білястою олійною серцевиною з приємним смаком.

Походження та поширення

Родина бертолетії – регіони сучасної Гаяни, Венесуели, Бразилії, східної Колумбії, східних районів Перу та Болівії. Дерева зростають по березі річок, зокрема Амазонки, Ріо-Негро, Тапажос і Оріноко. Сьогодні бертолетія визначна трапляється у всій амазонській зоні Південної Америки від Колумбії та Гаяни до Болівії, Венесуели, Еквадору й Перу.

Вона надає перевагу вологим, але не затоплюваним низинним ґрунтам на висоті 100–200 м над рівнем моря. Зазвичай рослини зростають групами по 50 і більше дерев, які в літературі описують як «локації» або «стенди». Найбільші популяції – в Бразилії (штати Акрі, Амазонас, Мараньян, Пара, Мату-Гросу, Рондонія, Амапа), а також у Суринамі та в південно-східній Азії, де дерева були спеціально висаджені.

У Бразилії вирубка цієї рослини законом заборонена, тому дерева часто ростуть поза межами господарських ділянок, у садах, на полях, подвір'ях, уздовж доріг і вулиць. Маса плодів створює певні ризики – щороку фіксуються випадки травм через падіння важких коробочок на перехожих і велосипедистів. Парагвайські горіхи не плавають, а тонуть, тому у містах часом виникають труднощі із засміченням стічних каналів плодами.

Використання / дозування

Якісна олія з парагвайських горіхів покращує стан шкіри (завдяки великій кількості вітамінів), широко використовується в косметичній промисловості. У Південній Америці екстракт цих горіхів дуже популярний у косметиці: шампунях, кондиціонерах, відновлюючих засобах і поступово набуває популярності у США.

Продукти на основі олії парагвайських горіхів надають волоссю блиску, міцності, зміцнюють корені, подовжують життєвий цикл і роблять його м’якшим. Креми з цією олією й регулярне вживання самих горіхів рекомендуються для зволоження та пом’якшення шкіри.

Парагвайські горіхи допомагають підтримати свіжість шкіри, запобігають пересиханню, зберігають її м’якою, гладенькою й зволоженою. Олія широко застосовується в харчовій та технічній галузях (у Європі – переважно для виготовлення мила). Дуже свіжі горіхи завдяки великому вмісту жирних кислот можуть навіть горіти як маленькі свічки. Олію використовують для приготування їжі, як паливо для ламп і під час виробництва мила.

Цікаво, що ген горіха був впроваджений у сою для підвищення врожайності, але спостерігалися алергічні реакції у чутливих людей. Це був один із перших описаних побічних ефектів серед ГМО.

Ще одна цікавинка – явище «гранулярної конвекції» або «ефект парагвайського горіха»: у сумішах великі часточки залишаються зверху, а менші просідають униз. Це спостерігається в упаковках злаків, мюслів, горіхових міксах.

Порожні коробочки плодів (так звані «мавп’ячі чашки») іноді використовуються як чашки для пиття, миски для збору латексу з дерева, посуд для куріння димних сумішей, які відганяють шкідливих комах, а в бразильській традиційній медицині – для приготування відварів проти болю в животі. Деревина бертолетії – дуже щільна й міцна, її твердість майже вдвічі вища за дуб.

В Південній Америці парагвайські горіхи – популярний делікатес і важливий плодово-горіховий продукт. Місцеві племена звуть їх «нья», на Оріноко – «хувія» чи «тука», а в Європі продаються як «парагвайські горіхи» (найбільше експортуються з бразильського порту Пара), «бразильські горіхи» чи «американські каштани».

Горіхи їдять сирими як делікатес або харчову добавку (як замінник мигдалю та ін.). Свіжі цілі або подрібнені горіхи є інгредієнтом енергетичних батончиків і солодощів. Замочені плоди іноді використовують для підгодівлі риб. Стиглі горіхи солодкі, мають білий або кремовий колір на зламі, без шкаралупи і зберігання в холодильнику тримаються до кількох років. Без шкаралупи й завдяки високому вмісту жирів вони швидко гіркнуть, стаючи жовтими й гіркуватими на смак.

Парагвайський горіх традиційно використовується і в народній медицині. Місцеві жителі з покоління в покоління цінують його як відмінний засіб для нейтралізації вільних радикалів, живильний продукт і допоміжний засіб для заспокоєння. Протягом століть племена Амазонії спиралися на ці горіхи як важливу харчову основу.

Горіхи навіть служили платіжним засобом. Іноді їх їдять з вівсяною кашею. В Амазонії горіхи традиційно рекомендують проти болів у животі та шлункових розладах. Регулярне вживання допомагає попереджати захворювання печінки і зовнішньо здатне відлякувати комах.

Завдяки високому вмісту селену вже кілька десятиліть досліджується потенціал парагвайських горіхів щодо гальмування росту клітин при раку простати. Одна лабораторна робота вказала на частковий протипухлинний ефект селену. Вважається, що вміст метіоніну у продуктах підвищує засвоєння селену. Народні цілителі також рекомендують горіхи для профілактики онкозахворювань і запевняють, що практично їх користь підтверджена. Селен у лабораторних дослідженнях показав антиоксидантні властивості.

Для алергіків парагвайські горіхи є потенційно небезпечними, тож споживати їх потрібно з обережністю.

Активні речовини

Ядра парагвайських горіхів надзвичайно поживні: приблизно 70% жирів, 15% білків і майже 7% вуглеводів. Також містяться вітаміни A, B1, B2, B3, E і D, а з мінералів – селен, фосфор, магній, залізо, кальцій, калій. Жирова складова – переважно пальмітинова, олеїнова, лінолева та альфа-ліноленова кислоти, у менших кількостях – міристинова, стеарова й фітостероли.

Парагвайські горіхи – найбагатше природне джерело селену. Білки ядра багаті на амінокислоти цистеїн (8%) і метіонін (18%), а також містять глутамін, глутамінову кислоту й аргінін. У мінімальних кількостях є ще сурма, цезій, лантан, скандій та ітербій.

Дозування

Вживання регулюється за смаком та фізіологічною потребою.