Марко – Амброзія перуанська

Детальний опис

Марко – ритуальна рослина з багатовіковою історією та сучасними антипаразитарними властивостями.

Ботанічна інформація

Марко (Амброзія перуанська, Ambrosia peruviana) – це багаторічна трава або кущ, що цвіте щороку. Рослини роду амброзія мають значну різноманітність у розмірах: від кількох сантиметрів до 4 метрів заввишки. Надземна частина часто починається з кореневища і переходить у стебло, яке може бути лежачим, витким або прямостоячим. Листя протилежно розміщене або вільно розташоване, форма – різноманітна, частіше складна: ділиться на частки долонеподібно або ланцетоподібно. Краї листя – м'яко зубчасті, поверхня – з ворсинками чи залозками.

Марко – дводомна рослина, квітки на одній рослині несуть як чоловічі, так і жіночі частини. Суцвіття має колосоподібну форму: чоловічі квіти з тичинками, що оточені білими чи рожевими пелюстками; жіночі маточки увінчані жовтуватою шапочкою. Марко запилюється вітром, а її пилок поширюється дуже широко: потрапляє з повітря майже всюди – можна зустріти навіть на кораблях за 600 км від берега!

Поширення та походження

Марко найчастіше росте в тропічних і субтропічних регіонах Північної Америки, а також у менших масштабах в Карибському басейні. Дикі різновиди зустрічаються в Аргентині, Белізі, Болівії, Бразилії, Чилі, Колумбії, Еквадорі, Мексиці, Венесуелі, Перу, США та Панамі.

Батьківщиною роду та виду вважають південний захід США й північний захід Мексики. Деякі різновиди завезено до Європи, де вони місцями натуралізувалися. Різноманіття місць зростання: пустелі, напівпустелі, лугові ландшафти, а також урбанізовані території.

У Північній Америці марко має негативну репутацію через алергенність пилку, який викликає алергічний риніт та є причиною майже половини випадків гнійного запалення носових пазух у жителів регіону.

Використання / дозування

Жерці інків використовували марко в ритуалах, зокрема під час муміфікації та поховань, а також як засіб для лікування різних хвороб у дорозі. Історично марко застосовували при симптомах хвороби Паркінсона. Вперше амброзію описали іспанські конкістадори, які подорожували Перу.

Сьогодні на півдні Перу марко використовують для фізичної й душевної очищення у народній медицині та традиційних обрядах. Дим від рослини застосовують як репелент проти комах і для дезінфекції приміщень. У місцевих харчових продуктах марко іноді додають до міцних напоїв.

Виділені діючі речовини марко досліджували на предмет цитотоксичного впливу на різні ракові клітини. Сесквітерпени (плагіохілін A, I та R), а також псевдогуаіаноліди (дамсин і конфертин) виявили значну цитотоксичність – ці сполуки in vitro цілеспрямовано знищували злоякісні клітини.

У подальших дослідженнях плагіохілін А, дамсин і конфертин показали активність in vitro проти збудників Leishmania amazonensis, Trypanosoma cruzi і Mycobacterium tuberculosis – тобто проти лейшманіозу, трипаносоміазу й туберкульозу.

Останні наукові дані свідчать про перспективність біологічних речовин марко в лікуванні нейродегенеративних захворювань – зокрема, хвороби Паркінсона, хвороби Альцгеймера та розсіяного склерозу у тваринних моделях.

Народна медицина

Традиційно у народних рецептах марко використовують при болях у шлунку, під час менструації та болях у суглобах на ранніх стадіях ревматоїдного артриту. Знаходить застосування як засіб проти неврозів, збудження, тривоги, головного болю та мігрені.

Марко використовують як допоміжний засіб при астмі й риніті. Відвари застосовують для компресів при застудах, грипі, закладеності носа та кашлі. Засіб сприяє покращенню дихальних функцій при бронхіті та астмі. Відвар застосовують і зовнішньо – для компресів при ревматизмі, головних болях, мігрені, шкірних запаленнях і м’язових спазмах.

У традиційній практиці готують sosadas (запечене листя) чи мазі від запалень і ревматизму. Сік із листя рослини заспокоює подразнену шкіру, а також може застосовуватися всередину при шлункових проблемах, для компресів при набряках та як антисептик для шкіри.

Обмеження

Препарати, що містять ефедрин, протипоказані. Марко не рекомендується вагітним і жінкам, які годують груддю, а також дітям до 3 років.

Активні речовини

Етанолова екстракція Амброзії перуанської дозволила виділити ряд фармакологічно цінних сполук: три сесквітерпени типу секоаромадендрану (плагіохілін A, I, R) і два псевдогуаіаноліди (дамсин і конфертин).

Дозування

Традиційно застосовують 1 столову ложку (5–10 г) сушеної трави на 1 літр води. Суміш варити на повільному вогні 5 хвилин, потім відразу процідити. Відвар пити по склянці до 3 разів на день. Також відвар використовують зовнішньо для компресів або змащування уражених ділянок шкіри.