Лакриця гола – Glycyrrhiza glabra

Лакриця гола – Glycyrrhiza glabra

Загальні назви: Лакриця гола, лакричник, солодковий корінь, солодка, солодке дерево, солодовий (корінь), Glycyrrhiza glabra, Liquorice, Licorice, Yashtimadhu (санскрит), Mulethi (гінді), міжнародні та латинські синоніми

Латинська назва: Glycyrrhiza glabra

Походження: Африка, Азія, Австралія, Європа, Південна Америка, Північна Америка

Короткий вступ

Найкраще лакриця росте на родючих, добре дренованих і сонячних ґрунтах. Вирощують у теплих регіонах, лакриця не переносить сильних морозів. Зазвичай розмножується кореневими живцями, які висаджують вертикально на глибину близько 2,5 см з інтервалом близько 45 см. Коли рослина вкоріниться, може поводитись досить агресивно, тому бажано вирощувати її у горщиках. Для збору врожаю найкращий час – восени через 3–4 роки після посадки. У рік збору рекомендують прищипувати квіткові бруньки, щоб зберегти солодкість кореня. Культивується переважно у країнах Близького Сходу, від Малої Азії до Китаю.

Детальний опис

Лакриця – це рослина з багатьма застосуваннями, корінь якої містить речовини, що приблизно у 50 разів солодші за цукор з цукрових буряків.

Ботанічна інформація

Лакриця гола (Glycyrrhiza glabra) – багаторічна трав'яниста рослина, яка може досягати 1,5 м заввишки. Має прямостоячий міцний стебло і довгі корені, які й використовують у фітотерапії. Квіти зібрані у суцвіття-кітиці, поодинокі квіточки фіолетово-бузкового кольору (0,8–1,2 см завдовжки), зацвітають на початку літа. Плід – біб із кількома насінинами. Листки непарноперисті (9–17 часточок), кожна часточка ланцетна або яйцеподібна, завдовжки 7–15 см.

Поширення та походження

Батьківщина лакриці – Середземномор'я та частково Азія. Рослина споріднена з анісом та фенхелем за вмістом і властивостями. Українська назва «лакриця» походить від грецького слова «глікіріза», тобто «солодкий корінь», яке згадує ще античний лікар Діоскорид. До України лакриця потрапила завдяки ченцям-бенедиктинцям і з XVI століття культивується у багатьох європейських країнах. У дикому вигляді ще зустрічається на півдні України, на степових схилах та серед виноградників.

Лакриця широко поширена у Південній Європі й частково у Західній та Центральній Азії, рідше – на Американському континенті та в Австралії. Корені різних видів Glycyrrhiza цінують у народній та офіційній медицині, особливо як рослинну лікарську сировину.

Використання / дозування

Лакриця – одна із найстаріших лікарських рослин, що згадується у давньоєгипетських папірусах як засіб від запальних процесів дихальних шляхів. Корінь використовують у фітотерапії і сучасній медицині. В Індії його додають до молока разом із перцем для підвищення тонусу організму. В середньовіччі лакрицю описує Маттіолі у своєму «Травнику», а в українських традиціях відвар із кореня вживають для пом'якшення сухого кашлю.

Основною діючою речовиною лакриці є гліциризинова кислота (до 15%), яка активно впливає на загоєння виразок шлунка та дванадцятипалої кишки. Лакриця також містить флавонові кислоти – ліквіріцин і ліквірігенін, що регулюють секрецію шлункового соку, допомагають як при надмірному, так і при недостатньому виробленні. У великих дозах (20–60 г екстракту на добу) використовується для лікування виразкової хвороби, але така доза потребує нагляду лікаря.

Лакриця розріджує густий слиз у дихальних шляхах, полегшує його відходження. Тому її входить до складу сучасних сиропів і микстур проти кашлю. Корінь і його гліциризин діють рефлекторно, стимулюючи секрецію у бронхах і допомагаючи очищувати дихальні шляхи при сухому, подразнюючому, спазматичному та астматичному кашлі, бронхіті.

Лакриця проявляє антимікробну, протизапальну, антивірусну дію і використовується для боротьби з герпесом та іншими вірусними захворюваннями. Японські дослідження показали, що похідні гліциризинової кислоти ефективні для лікування й профілактики вірусного гепатиту. Також лакриця здатна підвищувати артеріальний тиск (не рекомендується при гіпертонії).

Ізофлавони лакриці мають підтверджену протимікробну дію і стимулюють вироблення жіночих гормонів, а в лабораторних умовах ослаблюють агрегацію тромбоцитів (розріджують кров). Лакриця діє на залози внутрішньої секреції й застосовується для регулювання менструального циклу, у підтримуючій терапії під час менопаузи.

Альтернативне застосування: У традиційній китайській медицині лакриця входить до рослинних зборів, підтримуючи баланс і гармонію організму. В аюрведі відома під назвою Yashtimadhu та Mulethi, використовується при дихальних і травних захворюваннях, для лікування виразок, кислотності шлунку, бронхіальних проблем, а також як тонізуючий та антистресовий засіб.

Велика частина врожаю використовується як натуральний підсолоджувач для харчових продуктів і тютюну, що надає їм насиченого, солодкого смаку, а також сприяє легшому вдиханню диму.

Токсичність: Надмірне споживання лакриці або її екстрактів (близько 50 г на добу протягом двох тижнів) може спричинити токсичне ураження печінки, підвищення тиску, порушення роботи серця. Тривале зловживання викликає гіпертонію, спазми у шлунку, головний біль. Однак при розумних дозах лакриця безпечна.

Вагітність: Дослідження не довели підвищення ризику передчасних пологів при споживанні чаю або солодощів із лакриці у розумних кількостях. Водночас лакрицю не рекомендують дітям, вагітним, людям із гіпертонією та серцево-судинними захворюваннями.

Діючі речовини

Корінь лакриці містить крохмаль, гіркоти, сапоніни (найважливіший – гліциризин, який у 30–50 разів солодший за цукру), моно- й олігосахариди, глікозиди (зокрема ліквіріцин, ліквірігенін, похідні кумаринів), фітоестрогени, вітамін Е, комплекс вітамінів групи В, марганець, йод, цинк, фосфор.

Дозування

Корінь лакриці збирають восени і сушать при температурі близько 30°С. Сировина має виразний аромат і трохи пекучий смак. Для приготування екстракту корінь подрібнюють, розтирають і варять до темного кольору та характерної густини – отримують традиційний жилистий екстракт (пендрик).

Чай для лікування виразкової хвороби:
Суміш із рівних частин кореня алтеї лікарської, плодів фенхеля, кореня лакриці та квітів ромашки (разом 50–100 г). 2 чайні ложки суміші залити 200 мл води, кип’ятити та настоювати по 20 хвилин, пити вранці й увечері невеликими ковтками.

Сироп від кашлю:
25 г кореня лакриці, 100 г родзинок і 1 чайна ложка насіння льону чи сосни варити у 0,5 л води до зменшення об’єму та згущення. Додати 60 г цукру, перемішати, настояти (можна додати пів ложки оцту). Приймати на ніч.

Чай для полегшення відхаркування:
Використати однакові частки лакриці, валеріани, родзинок і анісу, залити водою, довести до кипіння, процідити, додати мед, приймати зранку та вдень.

Полоскання при афтозних стоматитах:
30 г кореня лакриці, за бажання – із квітами ромашки, залити 0,5 л холодної води, закип’ятити і варити 15 хв. Використовувати для пиття або полоскання рота при запаленні слизової, виразках і афтозі.

Настоянка для ротової порожнини:
Корінь лакриці залити 60% етиловим спиртом (5:1), настояти, процідити. Використовують локально або п’ють по 2–5 мл до 3 разів на добу, розбавляючи у воді, соках або напоях.

Пендрик (солодковий екстракт):
Корінь після збору очищають, подрібнюють, екстракт вариться до густої тягучої маси, яку заливають у форми. Після остигання хрусткий продукт використовують як солодощі чи розбавляють у теплій воді для терапевтичного застосування.

Застереження щодо передозування: Література містить дані про токсичність лакриці при вкрай високих дозах (більше 500 г/добу або багаторічне надмірне вживання), що може призводити до гіпертонії, спазмів у шлунку, гормональних порушень, головного болю. Помірне використання безпечне.