Кизил – Cornus mas

Детальний опис

Кизил – рослина з міцною деревиною та багатогранним лікувальним потенціалом.

Ботанічна інформація

Кизил справжній (Cornus mas) – це високий листяний чагарник або невелике дерево, яке може виростати до 7 метрів у висоту. У природних умовах зустрічається у теплих регіонах України, а також у багатьох країнах Європи та Азії. Стовбур біля основи досягає до 25 см у діаметрі. Деревина кизилу дуже тверда, кора темно-бура, відшаровується тонкими пластинами. Листки супротивні, еліптичні або яйцеподібні, блискучі, світло-зелені; з обох боків мають дворазові волоски, жилкування перисте з 3–5 парами бокових жилок. Черешок листка – 5–10 мм, зверху трохи жолобчастий.

Цвіте кизил жовтими квітками, які розпускаються рано – у березні чи квітні, інколи навіть раніше. Суцвіття утворюють зонтичні групи на коротких гілочках. Плоди – червоні, блискучі, довжиною 1–3 см кістянки з видовженою жовто-бурою або коричневою кісточкою всередині.

Поширення та походження

Кизил поширений у теплих регіонах Європи, Малої Азії, Балкан, а також на Кавказі й у Західній Азії. Центром походження вважають Малу Азію та Балкани. В Україні найчастіше зустрічається у Лісостепу, в Криму, на Закарпатті, а також у південних областях та на узгір’ях. Це один із найстаріших культурних видів, який, можливо, був завезений до Центральної Європи людиною. Росте переважно на кам’янистих, дрібних, сухих ґрунтах із лужною реакцією.

Перші згадки про використання кизилу сягають І ст. до н.е. Кизил є теплолюбною і посухостійкою рослиною.

Використання / дозування

Ягоди кизилу (так звані кизилові ягоди) їстівні й мають характерний кисло-солодкий смак завдяки високому вмісту вітаміну С. Вживають їх у свіжому вигляді, використовують для приготування варення, сиропів, компотів, джемів і настоянок. У народній медицині плоди традиційно застосовують при порушеннях травлення, захворюваннях шлунку й кишечника, для підвищення імунітету.

Кизил цінується за декоративний вигляд: весною він одним із перших зацвітає й прикрашає сади, а восени радує око яскраво-червоними плодами. З твердої деревини раніше виготовляли токарні вироби та інструменти, зокрема човники для ткацького верстату, а в Античній Греції та Римі – списи й стріли.

Сушені кісточки кизилу використовували як замінник кави. З плодів у Словаччині виробляють і переганяють традиційний напій – дренківку. У Вірменії з ягід кизилу готують горілку, у Румунії – напій cornată, у Болгарії широко готують солодкі кизилові компоти, в Ірані плоди особливо популярні як освіжаючий літній десерт і для настоювання у ракі (традиційному напої з родзинок).

Народна медицина

В українській та світовій народній медицині застосовують плоди, листя, а також кору кизилу. Плоди цінують за високу біологічну активність, найчастіше їх використовують для зміцнення імунітету, при кишкових розладах, гарячці, запаленнях, а також для полегшення симптомів застуди.

У країнах Кавказу, Середньої Азії, на Балканах, у Туреччині, Азербайджані, Ірані плоди й похідні з них використовують віддавна для лікування запальних захворювань, болю в горлі, проблем із печінкою, нирками, інфекцій, у тому числі кір, вітрянка, а також гастроентерологічних проблем і навіть малярії. В Туреччині і Азербайджані листя, сушені плоди й перемелені ягоди входять до складу традиційних засобів від геморою, діареї, запалень ШКТ.

У Китаї застосовується у традиційній медицині для підтримки енергії «цзин».

У сучасній фітотерапії ягоди кизилу вивчаються як допоміжний засіб для зниження ризику сердцево-судинних та метаболічних захворювань. Нині кизил офіційно застосовують у фітопрограмах при діабеті, метаболічному синдромі, ожирінні, гіпертонії, гепатитах, а також як антиоксидантний засіб.

Доказова медицина

Ряд in vivo досліджень підтверджує антидіабетичний, гіполіпідемічний, гепатопротекторний, кардіопротекторний ефекти кизилу. Сучасний метааналіз показав, що додавання кизилу до раціону щурів призводить до достовірного зниження рівня загального холестерину, ЛПНЩ та тригліцеридів. Такі результати пов’язують перш за все з наявністю біоактивних сполук у складі ягід.

Діючі речовини

Склад кизилу залежить від сорту й місця вирощування. Плоди особливо багаті на поліфенольні сполуки (антоціани, флавоноли, фенольні кислоти, таніни), іридоїди, а також тритерпеноїди, які частково містяться у листі, корі та інших частинах рослини. Окремо ідентифіковано вже понад десять антоціанінів, дев’ятнадцять флавоноїдів, чотири флаваноли, п’ять іридоїдних сполук, одинадцять фенольних кислот і танінів, один тритерпеноїд, дев’ять монотерпеноїдів, десять каротиноїдів, чотири вітаміни, три види цукрів, вісім органічних кислот, сім жирних кислот та десять аліфатичних сполук.

Дозування

Дозування кизилу може змінюватися залежно від частини рослини, традицій медичної практики у різних країнах та особливостей стану здоров’я. Загальні універсальні норми не розроблені, тож слід дотримуватись інструкції для конкретного продукту або звертатися за консультацією до лікаря чи фітотерапевта. Для профілактики можна споживати близько 50–100 г свіжих ягід на день або у вигляді сиропів, настоїв, відварів згідно з рекомендаціями виробника.