Гвоздичник ароматний – Сизигіум ароматичний

Детальний опис

Ви колись чули вислів «Ударити гвоздикою по суті»? Із гвоздикою це цілком можливо!

Ботанічна інформація

Гвоздичник ароматний – вічнозелене дерево з коротким стовбуром, яке може досягати до 30 м у висоту. Листя шкірясте, яйцеподібне або еліптичне, завдовжки 6–15 см і шириною 3–5 см, цільнокрає, черешкове, темно-зеленого кольору, зі злегка загостреними кінчиками. Листки розташовані супротивно. Суцвіття – складний щиток, який складається з 3–40 двостатевих квіток, що з’являються з вересня. Чашолистки зростаються й утворюють циліндричну трубочку. Пелюсток чотири, вони червонуваті. Плід – еліпсоїдна ягода довжиною близько 2 см з одним насінням.

Поширення і походження

Гвоздичник ароматний походить із Молуккських островів, Східна Індонезія. Відтоді завдяки торгівлі рослина поширилася по всьому тропічному та субтропічному поясу Індійського океану, а нині її переважно вирощують на островах цих регіонів. Французи перенесли вирощування гвоздичника з регіону Індійського океану спочатку на Маврикій, а потім на Занзібар. Сьогодні найбільшими виробниками гвоздики є Занзібар, Мадагаскар, Індонезія та Шрі-Ланка.

Використання / дозування

Перші згадки про гвоздику збереглися ще з античного Китаю (династія Хань) – близько III століття до нашої ери, а археологічні знахідки свідчать про її присутність у Сирії ще близько 1700 року до н.е. У Європу гвоздика потрапила в основному завдяки арабським торговцям ще до нашої ери. В XVI столітті гвоздика була вже поширеною й цінною комерційною пряністю, відіграючи значну роль в епоху географічних відкриттів. Значення контролю над гвоздичними плантаціями було таким великим, що країни змагалися за монополію на вирощування. В кулінарії гвоздика відома з давнини завдяки своєму характерному, пряному, вишуканому аромату. Використовується як в цілому вигляді, так і меленою, є складовою багатьох сумішей (наприклад, гарам масала, quatre épices), підходить для солодких страв (печиво, компоти, випічка, глінтвейн) й солоних (соуси, супи, м’ясо, шинки, рис).

У стоматології гвоздика традиційно використовується як потужний дезінфікуючий і місцевий знеболюючий засіб. Тинктури й екстракти гвоздичника використовували для полоскань ротової порожнини і полегшення зубного болю, а основна діюча речовина – евгенол – є ефективним анальгетиком із місцевою анестезуючою дією. Домашні настоянки з гвоздики можна використовувати для полоскань і протизапальних процедур порожнини рота.

Дослідження показали сильний антиоксидантний ефект ефірної олії гвоздики, а також виражену активність проти вільних радикалів, фенольних та флавоноїдних сполук. Окрім цього, гвоздична ефірна олія виступає кармінативом – зменшує газоутворення й важкість у животі, м’яко стимулює шлункову секрецію та покращує перистальтику кишечника. Офіційні документи міжнародних фармакопей відзначають значну роль гвоздики у нормалізації травлення і покращенні апетиту.

Ефірну олію гвоздики активно застосовують в ароматерапії – вона не лише приємно пахне, але і розслаблює дихальні шляхи, має дезінфікуючий і протизапальний ефект при інгаляціях, полегшує симптоми при застудах і сприяє кращому периферійному кровообігу, що позитивно впливає на серцево-судинну систему.

Народна медицина

В аюрведичній практиці порошок з гвоздичника ароматного застосовується для стимуляції роботи серцевого м’яза. Аюрведа та традиційна китайська медицина (ding xiang) рекомендують гвоздичник при стоматологічних проблемах, полегшенні зубного болю і при місцевих запаленнях. Також гвоздичник вважається природним антигельмінтиком, а в китайській традиційній медицині він відомий як засіб для теплішого впливу, усунення імпотенції та покращення функції сечостатевої системи у жінок. У комбінації з іншими рослинами гвоздику застосовують для підтримки травлення, проти блювоти і проносу.

Активні речовини

Гвоздика містить значну кількість ефірної олії (75–90% – евгенол), а також ацетилевгенол, п-цимен, метилевгенол, гексенон, тимол, гексадеканову кислоту, ванілін, β-каріофілен, кретеговову кислоту, таніни (бікорнін, галортанова кислота, метилсаліцилат), бензоати, флавоноїди (рамнетин, евгенітин, кемпферол, евгенін), тритерпеноїди (стигмастерол, кампестерол, олеанова кислота), вітамін E та низку сесквітерпенів.

Дозування

Чітких стандартів дозування сухої гвоздики не існує, оскільки концентрації діючих речовин у сировині можуть сильно відрізнятися. Тому дозують за смаком або кількістю ложок. Для приготування домашньої настоянки: 10 г гвоздики та кориці заливають 0,5 л спирту, залишають настоюватися близько 2 тижнів у темному місці. Потім проціджують і використовують для полоскання 2 рази на день при проблемах. Деякі джерела рекомендують подвоїти дозу гвоздики або використовувати до 50 г на ту ж кількість спирту.