Горобина звичайна – Sorbus aucuparia

Детальний опис

Горобина очищає, освіжає й гармонійно впливає на організм.

Ботанічна інформація

Горобина звичайна (Sorbus aucuparia) – це багаторічний кущ або дерево, що може досягати до 15 метрів заввишки (іноді й понад 20 метрів!). Крона рослини – вільна, овальна або неправильної формі, широка, часто складається з кількох стовбурів. Стовбур стрункий, до 40 см діаметром, із жовтувато-сірою корою та гілками, що здіймаються догори. Коренева система може поширюватись і у глибину, і в ширину; рослина відзначається високою здатністю до відновлення завдяки відросткам після обрізки.

Листки горобини ланцетні, близько 20 см завдовжки та 8-15 см завширшки, жилковані, супротивні, складені з 4-9 пар листочків. Листочки – 2-7 см довжиною, 1-3 см шириною, злегка опушені, із гладкими краями та короткими черешками. Горобина – однодомна рослина: на одній рослині є квітки обох статей. Дозріває у віці близько 10 років і цвіте майже щорічно, від травня до червня біло-зеленкувато-жовтими квітками, зібраними у щиткоподібні суцвіття. Квіти діаметром 8-10 мм із трикутними пелюстками. Плоди (яблучка) з’являються у серпні-жовтні: овальні, приблизно 1 см, спочатку зелені, згодом яскраво-червоні.

Поширення та походження

Горобина звичайна походить із більшості територій Європи, південного заходу Азії та Північної Африки. На сьогодні її ареал тягнеться від Мадейри й Азорських островів, через Ісландію й Фарери, аж до східної Сибіру й північного Китаю. Найпівнічніші поселення зафіксовані у Норвегії, на 71-й широті. Родичі горобини розповсюджені по всій північній Азії та частково в Північній Америці. Росте на різних типах лісових ландшафтів, на згарищах, узліссях, у низинах і навіть у високогір’ї (в Альпах – до 2000 м).

Використання / дозування

Горобина росте досить швидко, проте не є довгожителем (до 80 років), а її деревина хоч і гнучка, еластична й тверда, однак недовговічна та не надто цінна, хоча досить декоративна. Використовувалася у столярстві, а також для закріплення схилів у гірських районах. Свого часу ягоди горобини служили принадою для птахів. У Центральній Європі культивується з XVIII століття, а в Україні здавна має харчове й лікувальне значення. Їстівні сорти, наприклад Sorbus aucuparia var. dulcis, широко поширилися як замінник кави у суміші із цикорієм.

Кора й відвар плодів застосовуються як в'яжучий засіб при лікуванні діареї та незначних вагінальних інфекцій. Витяжки плодів сприяють зменшенню хронічного проносу та загоєнню уражень судин, зокрема при геморої. Регулярне полоскання рота допомагає загоювати запалення слизової оболонки ротової порожнини. Комплекси фенольних речовин із плодів горобини проявляють виражену антиоксидантну дію (антоціани, флавоноли, таніни, фенольні кислоти, похідні хлорогенової кислот). Дослідження in vivo підтверджують противільні властивості кверцетину та похідних кавеоїлхінової кислоти (60-80% за вмістом).

Екстракти з плодів горобини проявляють бактеріостатичні й антибактеріальні властивості щодо ряду бактерій, зокрема Staphylococcus aureus, і потенційно впливають на ДНК-полімеразу, що може використовуватися при розробці нових антибіотиків. Дослідні дані in vivo свідчать про незначний антипухлинний ефект екстрактів (за експериментами на мишах із раком легенів і меланомою).

Офіційно і народна медицина рекомендує препарати горобини для освіження, підтримки імунітету під час стресу й фізичних навантажень завдяки концентрації вітаміну C та інших антиоксидантів. Плоди сприяють регенерації й загальному відновленню організму.

Народна медицина

В українській народній медицині плоди горобини використовують як сечогінний, м'яко проносний, антиревматичний засіб, що сприяє виведенню жовчі, розчиненню каменів в сечових шляхах та полегшенню запальних процесів верхніх дихальних шляхів. Відвари застосовують зовнішньо для ванн при легких екземах, п’ють при жіночих розладах (як допоміжний засіб при недостатності гормонів). Плоди діють м'яко проносно й водночас в’яжуче (мають терпкий, злегка гіркуватий смак), помірно діуретично, у минулому застосовувалися для профілактики цинги як джерело природного вітаміну C. Лікувальне використання охоплює «очищення крові», стимуляцію обміну речовин, підтримку виведення сечової кислоти, що сприяє зменшенню проявів подагри та інших суглобових запалень.

В австрійській та німецькій традиціях ягоди використовуються для приготування чаю, сиропу, лікеру – для лікування респіраторних інфекцій, лихоманки, застуди, грипу, ревматизму, подагри, а також при хронічних ниркових проблемах та осиплості.

Для покращення травлення, стимуляції виділення жовчі, відвари квіток і плодів вживають при болісних менструаціях, закрепах і захворюваннях нирок. Регулярне вживання допомагає поповнити дефіцит вітаміну C.

Застереження

Деякі компоненти плодів можуть спричиняти незначний головний біль при надмірному споживанні, але при сушінні чи термічній обробці цей ефект зникає. При передозуванні можливі й інші легкі негативні прояви, тому слід утримуватися від надмірного споживання.

Активні речовини

Плоди містять значну кількість каротиноїдів (сорбусинів), лимонної, винної, яблучної, парасорбінової, сорбінової й аскорбінової кислот, провітамін A, цукри (сорбітол, сорбоза), таніни, пектини, антоціани, ефірні олії, гіркоти, флавоноїди, глікозиди. Виявлені також хлорогенова, кавеоїлхінова, п-кумарова кислоти, рутин, кверцетин-3-O-рутозид.

Традиційне дозування

Плоди приймають по 1 склянці настою (мацерат: настоювати 6 годин) або відвару (варити 2 хвилини, настоювати ще 10 хвилин) 2-3 рази на день, чи 3-4 чайні ложки сиропу (отримують із віджатих плодів, фільтрують, змішують із цукром 1:1, варять 15 хвилин). Ягоди застосовують також для приготування вина, соків. Плоди обов’язково потрібно перед вживанням термічно обробляти або сушити. Сильний відвар використовують для ванн, примочок та ополіскувань.