Гірчиця – Сінапіс

Загальні назви: Гірчиця, гірчиця чорна, гірчиця біла, гірчиця посівна, синапіс, бруква, маретта, Калі Мохарі, чорна гірчиця, Brassica nigra, Sinapis alba, біла гірчиця, біло-насінна гірчиця, жовта гірчиця, moutarde noire, moutarde blanche, чорна moutarde, graine de moutarde noire, huile de moutarde noire, mostaza negra, mostaza blanca, sénevé, sarshap, Bai Jie Zi, Farine de moutarde blanche, Weibe Senfsamen, yellow mustard, mustard, чорна гірчиця, біла гірчиця, міжнародні та латинські синоніми

Латинська назва: Brassica nigra, Sinapis alba

Походження: Африка, Азія, Австралія, Європа, Південна Америка, Північна Америка

Короткий вступ

Обидва види гірчиці віддають перевагу сонячним або помірно затіненим ділянкам із вологою, родючою і добре дренованою або піщаною ґрунтом. Найкраще гірчиця росте на ґрунтах із достатнім вмістом гумусу та азоту. Типові місця зростання гірчиці – береги річок і водойм, пустирі, залізничні та будівельні насипи, болота, узбіччя доріг і стежок. Вирощувати гірчицю нескладно – їй потрібна мінімальна кількість добрив, проте необхідний теплий, сухий клімат і легкий ґрунт із додаванням азотних або фосфорних сполук. Розмноження здійснюється висіванням насіння ранньою весною (березень). Збір насіння білої гірчиці проводять, коли стручки буріють, а насіння набуває жовтого кольору, потім його досушують і зберігають. У чорної гірчиці збір ускладнений тим, що стручки легко розкриваються та виникає ризик втрат при погано організованому зборі.

Детальний опис

Гірчиця – одна з найдавніших і найулюбленіших приправ багатьох європейських та східних культур. Недарма кажуть: «Життя без гірчиці – як кохання без поцілунків»!

Ботанічна інформація

Гірчиця чорна та біла – однорічні трави заввишки до 2,5 м. Стебло покрите волосками біля основи, сильно гілкується й виходить із тонкого кореня. Гілки розложисті й гнучкі. Прикореневі листки – черешкові, ланцетні або яйцеподібні, парні, до 5 см завширшки й 15 см завдовжки. Верхні листки – цільнокраї, вужчі, менші й сидячі. Дводомні світло-жовті квіти з чашолистиками до 5 мм утворюють верхівкові або пазушні китиці, які з’являються із червня до серпня. Плід – двогнізда, сплюснута, чотиригранна, до 2 мм завширшки стручкова коробочка, що росте вертикально й прилягає до плодоніжки. Усередині – 4–8 кулястих, близько 1 мм у діаметрі насінин із сіточчастою оболонкою, які дозрівають із липня по вересень. Гірчиця посівна відрізняється від білої пильчастою листковою пластиною й темно-коричневим насінням.

Поширення та походження

Рід Brassica походить із Середземномор’я (південь Європи), звідки природним шляхом поширився майже по всій Європі, крім півночі, та в Африці. Згодом гірчицю завезли до Західної, а далі по всій Азії, Америці й Австралії. З античних часів її культивували у теперішній Німеччині, Франції, Росії й інших країнах – де вона часто росте дикуном. У Центральній Європі чорну гірчицю висівали масово, але нині її майже не вирощують. Сьогодні чорна гірчиця вважається здомашнілою рослиною і місцями, особливо в теплих регіонах, розглядається як бур’ян.

Використання / дозування

Насіння гірчиці широко застосовується для виготовлення столової гірчиці – відомої усім приправи (шляхом змішування з водою, оцтом, сіллю тощо). Її отримують і з білої, і з чорної гірчиці; біла тримає гострий смак довше. Смак гірчиці спочатку пекучий і маслянистий, а згодом – приємний, чудово підкреслює страви. Гірчиця не лише стимулює апетит, а й активує виділення жовчних кислот – дуже корисний дієтичний компонент.

Народна й традиційна медицина давно використовує компреси зі свіжого або розтертого насіння гірчиці на груди при кашлі, застуді, для полегшення суглобового болю при ревматизмі, подагрі, ішіасі, опухлих суглобах, артикулярних болях, остеоартриті, болю в шиї й спині. При болях у попереку, затерплості шиї, слабкості м’язів у народній медицині застосовують «гірчичники» – компреси з меленого насіння. Біологічно активні речовини гірчиці розслаблюють м’язи й мають знеболювальний ефект. Ванни з гірчичним порошком рекомендуються при застуді, запаленнях дихальних шляхів, гайморитах, астмі, мігрені. Активні сполуки стимулюють кровообіг тканин.

Одна з досліджень показала, що значне споживання насіння гірчиці у японців корелює з довгожительством. Гірчичне насіння багате антиоксидантами – речовинами, що захищають клітини й сповільнюють старіння. Активні складові гірчиці здатні пригнічувати окислення ліпідів і запобігати розвитку раку товстого кишечника, а також ініціювати апоптоз (запрограмовану смерть пухлинних клітин). Досліди підтвердили знижуючий вплив на рівень продуктів перекисного окислення ліпідів у крові й підтримання активності антиоксидантних ферментів (супероксиддисмутаза, каталаза, ГШ-пероксидаза). Кількість флавоноїдів, каротиноїдів, вітаміни С та Е в гірчиці зберігають цілісність мембран слизових оболонок і шкіри.

Інше дослідження виявило 14 сполук в ефірній олії гірчиці з широким антимікробним потенціалом. Разом із геніпіном було створено мікрокапсульовану форму з вираженим бактерицидним ефектом. Завдяки цьому гірчичне насіння служить натуральним консервантом, а антимікробна дія також пов’язана зі стимуляцією ферментів ротової порожнини та руйнуванням патогенних бактерій у шлунково-кишковому тракті.

Високий вміст вітаміну B6 (піридоксину) посилює й підтримує ферментативні процеси метаболізму, а також позитивно впливає на функції нервової системи (пам’ять, кровообіг мозку). Ніацин має доведений гіполіпідемічний ефект (зниження холестерину й тригліцеридів), хоча більшість досліджень проводились in vitro тільки на окремих сполуках.

Гомеопатія

У гомеопатії гірчичне насіння застосовують при герпесі, коліках, зубному болю та неврологічних порушеннях. Профілактично його радять при ризику онкозахворювань.

Народна медицина

В народній медицині гірчичне насіння часто використовують для поліпшення кровообігу дихальних шляхів та нирок (в основному зовнішньо, у вигляді компресів при запаленні плеври, гострих катарах дихальної системи та суглобових проблемах – ревматизмі). Внутрішньо – при травних розладах, профілактиці інфекцій, збільшенні діурезу при затримці сечі чи набряках, стимуляції апетиту й покращенні травлення. Великі дози меленого насіння діють як проносне завдяки подразненню стінок кишечника. В аюрведі гірчицю застосовують зовнішньо проти м’язового болю, ревматизму, навіть для стимуляції росту волосся на шкірі голови.

Активні речовини

Насіння чорної гірчиці містить на 100 г близько 469 ккал енергетичної цінності. У складі присутні близько 40% вуглеводів (переважно клітковина), до 10% води, приблизно 30% жирів з високим рівнем мононенасичених жирних кислот, до 25% білка, а також вітаміни A, тіамін, рибофлавін, ніацин, піридоксин, фолати, ціанокобаламін, аскорбінова кислота, токоферол, вітамін К і мінерали (кальцій, залізо, натрій, калій, фосфор, магній, цинк). Ефірна олія гірчиці містить леткі сполуки, що утворюються з глікозидів синигрину та сінальбіну, які мають великий терапевтичний потенціал. Інша важлива речовина – алліл-ізотіоціанат, що проявляє фармакологічну активність. Серед амінокислот виділяють глутамін, цистеїн, пролін, глутамінову кислоту й білки, пов’язані з кальцієм.

Традиційне дозування

Гірчичну олію рекомендовано застосовувати зовнішньо – не більше 10–15 хвилин на уражену ділянку. Компреси готують зі свіжого насіння, розтираючи його на тканині. Гірчичні пластирі також виконують на основі макухи розведеного насіння. Настоянку роблять із кількох грамів насіння на 50 мл 60% спирту й настоюють декілька днів – застосовують лише зовнішньо.