Дягель лікарський – Archangelica officinalis

Дягель лікарський – Archangelica officinalis

Загальні назви: Дягель лікарський, архангельська трава, архангеліка, дягель садовий, дудник лікарський, дягиль, дягель, норвезький дягель, дикий селера, лікарський анґелік, angelica, garden angelica, Archangelica officinalis, Archangelica archangelica, angelika, archangel, Holy Ghost, wild celery, міжнародні, англійські, латинські синоніми

Латинська назва: Archangelica officinalis

Походження: Азія, Європа

Короткий вступ

У нашому помірному кліматі дягель лікарський досить поширений, тому не обов'язково купувати його лише у травників чи спеціалізованих магазинах, якщо є можливість самостійного збору в природі. Проте важливо переконатися у правильності ідентифікації рослини, оскільки дягель має схожих, але потенційно отруйних «двійників». Якщо ви не впевнені у своїх ботанічних знаннях, збирайте дягель лише під наглядом фахівця. У вирощуванні дягель невибагливий: найголовніше – забезпечити достатню вологість ґрунту або близькість до води. Дотримуючись цих простих вимог, ви зможете легко виростити цю цілющу рослину та збирати цінний урожай.

Детальний опис

Дягель лікарський – багаторічна ароматна рослина з багатим спектром цілющих властивостей, яка століттями цінується у народній і офіційній медицині Європи та Азії.

Ботанічна інформація

Дягель лікарський (Archangelica officinalis) – дворічна трав'яниста рослина з родини зонтичних (Apiaceae). Його часто спеціально вирощують через солодкуваті, їстівні частини — особливо цінується надземна частина та корінь. За зовнішнім виглядом дягель подібний до інших рослин родини зонтичних, тому важливо уважно розпізнавати справжній вид, щоб уникнути помилок зі схожими, але токсичними травами (наприклад, болиголовом). Першого року життя формує лише прикореневу розетку листя. Наступного року з'являється пряме стебло до 2 метрів заввишки. Складні листки складаються з багатьох менших листочків, розсічених на ще менші частини (переважно трійками), з гладенькими або злегка зубчастими краями. Суцвіття великі, кулясті парасольки з численними дрібними, жовто-зеленими квітками.

Поширення та походження

Дягель лікарський росте дико у Фінляндії, Швеції, Норвегії, Ісландії, на Фарерських островах, а також на півночі Франції, Німеччини (там його частіше культивують). Природний ареал охоплює майже всю Центральну й Східну Європу, а смуга поширення простягається аж до Південно-Східної Азії, включаючи частину Таїланду. Для дягелю важливі вологий ґрунт і близькість до води.

Використання / дозування

Найціннішою з лікувальної точки зору є корінь дягелю, а також ефірна олія, сухий та рідкий екстракти з кореня. Збирають і сушені листки та плоди. З X століття дягель використовували як овоч та лікарську рослину в Європі; особливої популярності він набув у Скандинавії у XII столітті. У той час стебла дягелю використовували не лише в кулінарії, а й для виготовлення музичних інструментів і предметів побуту. Рослину культивували навмисно, адже вірили, що вона допомагає при епідеміях чуми, а з історичних джерел відомо активне використання дягелю у монастирях XVI століття. Рослина не лише прикрашала простір, а й використовувалась у духовних практиках. Упродовж поколінь дягель застосовують для приготування настоїв і настоянок у австрійській народній медицині – насамперед для покращення травлення, при скаргах на шлунково-кишковий тракт, дихальну і нервову системи, гарячці, перших симптомах інфекції, застуді та грипі.

У традиційній китайській медицині аналог (Дягель китайський, Angelica sinensis) є однією з основних жіночих рослин, яку призначають при гінекологічних проблемах, менструальних болях, у період менопаузи. Також Дягель лікарський використовують при лікуванні запальних хвороб суглобів (артриту), для ванн й настоїв у разі ревматизму і напруження м’язів. Завдяки яскравому, незабутньому аромату дягель використовується в парфумерії та гастрономії; корінь має особливо виразний запах й є основою для багатьох рецептів.

Активні речовини

Головними біологічно активними речовинами дягелю є кумарини (особливо ангеліцин, остол, імператонін), кількість яких максимальна у свіжих коренях. Ефірну олію отримують шляхом дистиляції – після очищення її концентрація може перевищувати показники кореня у 5 разів. Також у складі — ефірні олії, різноманітні терпени та численні органічні кислоти, які по-різному представлені у частинах рослини та екстрактах.

Рекомендоване дозування

Використовують різні частини дягелю: як свіжі, так і сушені чи у вигляді екстрактів. Найчастіше приймають сухий корінь (можна у порошку) як чай: настій з 1–2 г сировини на 250 мл води, до 3 разів на день. Для приготування настоянки рідкий екстракт з кореня у співвідношенні 1:1 змішують із 25% спиртом – починаючи з дози 0,5–2,0 мл тричі на день, курсовим прийомом понад 1 місяць. Для чистої ефірної олії рекомендують 1–5 крапель (приблизно 0,05–0,2 мл) тричі на добу.