Береза білокора – Береза повисла

Детальний опис

Береза білокора – це природний рослинний «антибіотик» і чудовий засіб для підтримки суглобів, профілактики подагри та ревматизму.

Ботанічна інформація

Береза білокора (Betula pendula, або Береза повисла) – листяне дерево з родини березових, до якої належить багато видів берези. Це порівняно швидкоростуче дерево, яке досягає до 25 метрів заввишки. Широко використовується для відновлення пошкоджених земель та рекультивації деградованих ділянок. Береза білокора активно заселяє спустілі ландшафти завдяки своїй витривалості та невибагливості до ґрунтів і кліматичних умов. Її характерною рисою є біла кора, яка ефективно відбиває сонячне проміння та захищає рослину від перегріву. У господарських лісах береза часто сприймається як супутня порода. Деревина горить добре навіть із сирою корою, хоча й має не найвищу тепловіддачу.

У помірному кліматі береза білокора утворює стрункі дерева, в гірських районах і на півночі – поступається розвитком і здебільшого набуває кущової або карликової форми. Молоді дерева мають кору коричневого кольору, яка поступово світлішає та відшаровується шарами. Березова кора – надійна підпалка для багаття навіть у вологу погоду. Бічні гілки часто звисають («pendula»), гілочки тонкі, листки трикутної форми із зубчастим краєм. Колір листя – насичено зелений, восени вони жовтіють. Бруньки маленькі, липкі. Чоловічі сережки завдовжки до 8 см, плід – дрібний (2 мм) горішок, розноситься вітром.

Поширення та походження

Береза зустрічається від низин до альпійських висот, росте у лісах помірної зони Європи, Азії – від Західної Європи до Казахстану, Сибіру, Монголії, найсхідніших провінцій Китаю, південніше – на Кавказі, в північних регіонах Ірану, Іраку, Туреччини і навіть у північних районах Марокко. Штучно висаджена по всьому світу, включаючи Північну Америку, де відома як «європейська береза білокора», найкраще зростає у Канаді, а також у штатах Кентуккі, Вашингтон, Вісконсін. Береза демонструє стійкість до промислового забруднення, тому добре приживається навіть у містах.

Використання / дозування

Збирання листя та використання берези в народній медицині має давню історію, особливо серед слов’янських народів. Соки берези збирають навесні, а сушене листя – з кінця травня до початку літа. Листя берези відоме своїми сечогінними (діуретичними) властивостями, що використовують при подагрі, ревматизмі, набряках, підвищеному кров’яному тиску, захворюваннях нирок і сечового міхура. Діуретичний ефект допомагає зменшити артеріальний тиск і полегшити роботу судин. Вітяжки з берези корисні при запальних процесах і для підтримки імунної системи. Березовий відвар традиційно застосовують при хворобах шлунка, кольках, спазмах, порушеннях травлення. Також рослина допомагає сприяти очищенню організму, зменшенню рівня холестерину та контрольованій втраті ваги.

У дерматології березовий відвар застосовують для обробки шкіри при сверблячих висипах і алергічних реакціях. Витяжки з берези зміцнюють волосся, запобігають випадінню і сприяють їх росту. Відвари використовують при надмірному потовиділенні ніг – вони звужують пори та зменшують пітливість. Вважається, що береза сприяє зниженню рівня ЛПНЩ («поганого холестерину»), тому може бути корисною в програмах контролю ваги.

Відомі народні рецепти відвару для підтримки імунітету та організму при респіраторних інфекціях, застудах – береза сприяє відхаркуванню. Відвари та настої з листя й кори мають багатовікову традицію використання.

Активні речовини

У корі берези міститься цілющий бетулін (тритерпеновий, стероїдний спирт із потужними протизапальними властивостями). У травній сфері діють гіркоти, дубильні речовини (що теж сприяють сечогінному ефекту), ефірні олії, смоли, сапоніни (особливо важливі при захворюваннях дихальних шляхів) та вітамін C (у невеликій кількості в листі).

Дозування

Дозування залежить від мети застосування. Для діуретичного ефекту готують настій: 4 чайні ложки сушеного листя залити 100–150 мл окропу, настоювати 5–10 хвилин, приймати кілька разів на день між прийомами їжі, забезпечуючи достатній питний режим. При розладах шлунку чи кишкових коліках можна змішати 2 чайні ложки (5–10 г) сушеного листя з 250 мл теплого білого вина або залити водою (у такому разі настоювати довше). Вживати невеликими порціями протягом дня.