Аніс звичайний – Pimpinella anisum

Загальні назви: аніс, аніс звичайний, апіаніс, бедрінник, пряний аніс, насіння анісу, Pimpinella anisum, Anise, аніс, анісова рослина, анісовий бедрінник, Burning sweet-cumin, Sweet cumin, international synonyms, латинська назва

Латинська назва: Pimpinella anisum

Походження: Азія, Австралія, Європа, Північна Америка

Короткий вступ

Аніс звичайний найкраще росте на легких, родючих, добре прогрітих ґрунтах, висівається з початком весняного тепла. Не любить пересадження після вкорінення, тому краще одразу висаджувати на постійне місце. Вирощується як заради насіння, так і зелені — ароматні листки і насіння використовують у кулінарії та для приготування лікарських чаїв. Плодоносить у липні–серпні, насіння збирають восени і сушать у темному сухому місці для подальшого використання або посіву.

Детальний опис

Аніс звичайний – популярна пряність і лікарська рослина, яка допомагає при розладах травлення та спазмах шлунка.

Ботанічна інформація

Аніс звичайний (Pimpinella anisum) — однорічна ароматна трава з родини зонтичних (Apiaceae), зазвичай виростає до 90 см, інколи буває вищою. Нижнє листя — просте; верхнє — ажурне, перисте, опушене, утворює пухкі пучки. Квітки маленькі, білі, зібрані у складні зонтики завширшки до 3 мм. Плід – витягнута суха двосім’янка завдовжки 3–6 мм, яку в побуті називають «насінням анісу» або просто анісом. З давніх часів плоди анісу додають у страви заради легкого солодкувато-лікерного аромату. У Середньовіччі листя і плоди анісу застосовували для лікування різних недуг, як пряність, а також додавали в хліб, випічку, компоти, настоянки і лікери. Плоди анісу особливо приваблюють гризунів.

Поширення та походження

Аніс був відомий і цінувався ще в давніх середземноморських цивілізаціях і ймовірно походить з регіону Середземномор’я та Малої Азії. Зараз вирощується на Балканах, у Середземномор’ї (Іспанія, Італія, Греція), а також в Індії, Туреччині, Мексиці. В Україні аніс культивують у теплих регіонах через вимогливість до клімату, хоча раніше його вирощували частіше.

Використання / дозування

Аніс звичайний широко цінується як лікарський засіб і пряність. Найпоширеніше застосування має насіння – саме воно найбільш ароматне та містить найбільше ефірної олії. Збір плодів проводять на початку осені. Насіння сушать на сонці або в провітрюваному місці тонким шаром. Основна ароматична речовина – анетол (до 80–90% ефірної олії). У народній медицині аніс використовують при запаленні горла, кашлі, хворобах верхніх дихальних шляхів та для полегшення відходження мокротиння. Також насіння анісу допомагає при неприємному запаху з рота.

Основна сфера застосування – покращення травлення, зняття спазмів шлунково-кишкового тракту, виведення газів і зменшення здуття живота. У педіатрії аніс використовують для полегшення дитячих кольок. Сприятливо впливає на лактацію у мам, оскільки частина ефірних речовин потрапляє до молока. Анісовий чай стимулює виділення жовчі та підвищує апетит. Також аніс має протизапальну та легку антибактеріальну дію і може бути корисним при інфекційних розладах шлунково-кишкового тракту. У харчуванні аніс додають до хліба, випічки, овочевих консервів, фруктових компотів, до страв східної кухні. Активно використовується при виробництві лікерів, а також у трав’яних зборах для покращення травлення та як коригуюча додаткова ароматична складова.

Активні речовини

Насіння анісу містить близько 10% води, 15–18% білка, до 25% жирних олій, 5–10% ефірної олії (переважно анетол), 5% крохмалю, волокна до 25%. Анетол відповідальний за типовий аромат, також містяться фітостероли, смоли, білки.

Дозування

У народній медицині використовують сушене або свіже насіння для приготування чаю: 1 чайна ложка подрібненого насіння на 200 мл окропу, настоювати 10–15 хвилин, пити 2–3 рази на день. Також можливий прийом спиртової настоянки: одну частину подрібненого кореня залити п’ятьма частинами 40% спирту, настоювати до 2 тижнів, приймати по 20–40 крапель на шматочку цукру 3 рази на день (при розладах травлення та для покращення лактації).