Абрикос – Звичайний абрикос (Armeniaca vulgaris)

Загальні назви: Абрикос, звичайний абрикос, дикорослий абрикос, армянський абрикос, китайський абрикос, ansu-абрикос, сибірський абрикос, тибетський абрикос, Armeniaca vulgaris, Armeniaca sibirica, Prunus armeniaca, apricot, ansu apricot, Siberian apricot, Tibetan apricot, міжнародні синоніми, латинські синоніми

Латинська назва: Armeniaca vulgaris

Походження: Африка, Азія, Австралія, Європа, Південна Америка, Північна Америка

Короткий вступ

Протягом перших трьох років після висаджування формується крона абрикоса та обростають основні гілки. Абрикоси зазвичай ростуть швидко і активно, тож необхідно вчасно видаляти зайві пагони, залишаючи близько 5 сильних, які стануть скелетними гілками. У період спокою гілки слід укорочувати майже вдвічі. Наступні два роки обрізку проводять так, щоб дерево мало якомога нижчу та широку крону – важливо не залишати скелетні гілки довгими. На четвертий рік зазвичай очікується хороший урожай. Найчастіше абрикос підживлюють селітрою, кістяним борошном, суперфосфатом або хлористим калієм. Для оптимального та здорового росту рекомендують переважно азотні добрива. Дерево цвіте на початку весни (раніше, ніж персик), на торішніх пагонах. Достигає здебільшого в середині літа. Абрикоси успішно ростуть у регіонах із м'якими зимами, в Україні – у виноробських районах. Найкращі умови – південна Миколаївщина, південно-західне та східне Закарпаття на висоті до 250 м над рівнем моря при середньорічній температурі понад 9°C. Дерево потребує захисту від холодних вітрів, добре почувається на чорноземах, бурих та супіщаних ґрунтах. Шкодять абрикосу ранні весняні заморозки під час цвітіння, особливо чутливі квіти та молоді плоди, хоча зимові морози рослина переносить добре.

Детальний опис

Соковитий абрикос – популярний фрукт, який містить кісточки з вивченим протираковим потенціалом.

Ботанічна інформація

Абрикос (Armeniaca vulgaris) – невелике дерево, що сягає у висоту 6–12 м, діаметр стовбура – до 40 см, із густою кроною. Листя яйцеподібне, 5–10 см завдовжки, 4–8 см завширшки, зі скругленою основою, загостреним верхів’ям і дрібнозубчастим краєм. Квіти білі або рожеві, діаметром 2–5 см, з 5 пелюстками.

Плід абрикоса – жовта чи оранжева кістянка, яка нагадує невеликий персик, розміром 1,5–3 см, інколи з червонуватими плямами на сонячному боці. Поверхня може бути гладкою або бархатистою з легким пухом. М’якуш щільний, скоріше сухуватий, ніж соковитий, зі смаком від солодкого до легко терпкого і навіть кислого. Насіння міститься у дуже твердій кісточці.

Походження і поширення

Першоджерело абрикоса – Китай, але до Європи він потрапив через Вірменію, що відображено у латинській назві. Українська назва також пов’язана з вірменською мовою. На наші землі абрикос прийшов з Італії через Словенію, Штирію та Австрію.

Використання / дозування

Плоди абрикоса широко застосовують у кулінарії. У Центральній Азії та країнах Середземномор'я кісточки абрикоса використовують замість мигдалю. Італійський лікер амаретто та печиво амаретті ароматизують екстрактом з абрикосу, який часто замінює класичний мигдаль. Фрукти споживають у свіжому вигляді, готують джеми, мармелади (типовий кисло-солодкий смак і приємний аромат). Дуже популярні сушені абрикоси; стиглі й перестиглі плоди використовують для виготовлення абрикосової настоянки (абрикосівки).

Абрикос має важливе місце у традиційній китайській медицині. За легендою, лікар Донг Фен приймав плату за лікування лише обіцянками садити абрикосові дерева – такими чином сформувався унікальний абрикосовий сад і поповнилися запаси лікарських інгредієнтів.

Плоди абрикосу дуже поживні, мають очищувальні та помірно проносні властивості. У народній медицині входять до складу сумішей для зміцнення організму. Вірменська медицина рекомендує солоні плоди як протизапальний, антисептичний і знеболювальний засіб. У В’єтнамі плоди абрикоса використовують у лікуванні хвороб дихальних шляхів і травлення, настій квітів – для підвищення жіночої фертильності. Кору застосовують як адстринґент і у суміші з коренем – при отруєннях і вживанні ціаніду з їжею.

Зовнішньо у народній медицині настої кори використовують для компресів на запальних ділянках шкіри, але можливе подразнення. Насіння у формі настоїв чи відвару народна медицина застосовує проти болю, астми, кашлю, колік, глистів, для полегшення відкашлювання та як заспокійливий засіб. Є рецепти використання насіння при астматичних нападах, хронічному бронхіті й закрепах. В інших культурах настій абрикоса вживають при артриті, жовтяниці, запальних процесах.

Гіркі абрикосові кісточки містять лаетрил (речовина, подібна до амигдаліну), відомий як вітамін B17. Науковці досліджують його вплив на онкологічні захворювання: є дані щодо застосування лаетрилу для лікування раку простати й сечового міхура у тваринних моделях. Встановлено, що лаетрил може гальмувати поділ пухлинних клітин в лабораторних умовах.

У невеликих дозах лаетрил на клітинних лініях діє як стимулятор дихальних функцій, покращує травлення та загальне самопочуття. Корисні компоненти абрикоса (особливо провітамін А і бета-каротин) сприяють профілактиці вікової макулодистрофії, збереженню гостроти зору при ретиніт пігментозі й помірному розширенню периферійного зору.

Деякі флавоноїди в м’якоті та кісточках мають виражену антиоксидантну активність. Антиоксиданти виробляються як організмом, так і надходять ззовні; флавоноїди природно нейтралізують вільні радикали, що виникають у нашому тілі.

Діючі речовини

М’якоть та кісточки абрикосу багаті на цитрати, тартрати, каротиноїди та флавоноїди. З мінералів слід відзначити натрій, залізо, кальцій і фосфор. Найбільш цінна з точки зору медицини сполука – лаетрил (аналог амигдаліну), який містить ціаногрупу.

Ефективність амигдаліну пояснюється так: ракові клітини надзвичайно «ненаситні» й полюбляють цукор. Амигдалін – це ціаноглікозид, який під впливом вологи та ферментів розпадається на ціан і цукор (дві молекули глюкози), що приваблює пухлинні клітини. Вони поглинають «ласощі», отримують дозу ціану – і гинуть. Здорові клітини у цьому процесі не потерпають, оскільки вони не такі жадібні.

Традиційне дозування

Для забезпечення добової норми деяких вітамінів достатньо з’їдати 2–3 абрикоси на день.
Оптимальної схеми дозування кісточок поки не існує. Медичні джерела радять суттєво зменшувати їх кількість у літньому віці та при серцево-судинних недугах, суворо не перевищувати максимум. Відомий випадок отруєння після вживання 220 грамів кісточок. Дітям кісточки категорично не рекомендують.